Особливості психологічного аналізу роману
«Злочин і покарання»
Достоєвський протиставляв себе сучасникам у двох відносинах: як реаліст у вищому змісті слова, що не обмежується соціально-побутовою характеристикою персонажа, а розкриває глибини душі людської, а також як художник, що звернувся не до стійких форм життя, а до «поточного хаосу історії».
У романі «Злочин і покарання» письменник звернувся до зображення післяреформеної Росії, коли все мінялося, колишні соціальні відносини валили, а нові перебували в стадії становлення, розорялося селянство і його патріархальні підвалини.
Не можна, наприклад, порівнювати дійсність Достоєвського з дійсністю Гоголя. Тому в романі Достоєвського й з’явився так багато «колишніх»: _ колишній студент Розкольників, що був чиновник Мармеладов.
Об’єктивно Достоєвський зобразив у своєму романі перехідні типи перехідної епохи російського життя. Письменник і не прагнув відтворити певні соціальні типи, що відповідають своїй епосі
Реалістичний принцип зображення дійсності не був у Достоєвського головним. У його попередників побут, середовище, соціальне оточення — усе пояснювало характер людини. Достоєвський же відкидає побут і соціальний стан людини як основу його характеру. Як правило, побут героїв-персонажів письменника належить їхньому минулому, а психологія характеризує їх у сьогоденні й навіть у майбутньому. Якщо для його попередників головним було створення соціальних типів, то для Достоєвського становило інтерес протиставлення соціальному типу окремої людини як об’єкта художнього дослідження
Головне завдання письменника — розкрити внутрішній мир людини. До речі, сам Достоєвський не любив термін «психологізм». «Психологізм», на його думку, слово наукове, що припускає раціональний аналіз свідомості людини, письменник уважав, що одне созна-, ние не може аналізувати іншу свідомість. Саме з такою позицією автора зв’язані Особливості психологічного аналізу роману «Злочин і покарання» .
Достоєвський прагне показати незалежність свідомості героїв від свідомості автора. Свідомість кожного героя існує незалежно від свідомості інших. Такі Особливості психологічного аналізу М. М. Бахтин назвав «поліфонією», Достоєвський, насамперед, прагне дати слово самому героєві. Звідси велике значення в романі мають монологи героїв. Особлива роль відведена монологу-сповіді, тобто сповіді одного героя іншому
По Достоєвському, одна свідомість повинне переломитися в іншій свідомості
Свідомість окремого героя розкривається в його взаємозв’язку, і взаємодії зі свідомістю іншого героя
Тут уже видно інша властивість аналізу щиросердечного стану героя — диалогичность. Велике значення мають і діалоги героїв
Тут характерний діалог студента Раскольникова з офіцером у трактирі. Розмовляючи з офіцером, студент підсвідомо розуміє, що він може піти на злочин, позбавивши тисячі життів «від гниття й розкладання».
У романі присутній і ще одна Особливість психологічного аналізу героя: внутрішній монолог і внутрішній діалог героя. Герої дуже часто міркують про себе. Тут особливу роль грають, звичайно, міркування студента Раскольникова, наприклад перед убивством баби
Розкольників намагається переконати себе в тім, що цей не злочин. Він міркує про те, чому майже всі злочинці так легко відшукуються
Внутрішній діалог героя є вже своєрідною формою психологічного аналізу, тому що в людині йде роздвоєння, у ньому живе два. Наприклад, Раскольникова мучать страшні кошмари, переслідують галюцинації
Особливу роль грають погляди, міміка, жести героїв, тому що вони передають відчуття героїв, їх внутрішні щиросердечні стани. Адже Достоєвському важливо показати підсвідоме у своїх героях, а тому виняткову роль грають сновидіння й кошмари, які переслідують Раскольникова після здійснення импреступления.
Таким чином, такі художні прийоми, як подвійне портретування, внутрішній монолог, опис снів і галюцинацій, діалоги персонажів, допомагають письменникові повній розкрити внутрішній мир своїх героїв, зрозуміти мотиви їх учинків