«Останній поет села» С. Єсенін До чорта я знімаю свій костюм англійський. Що ж, дайте косу, я вам покаджу — Я чи вам не свійський, я чи вам не близький, Пам’яттю села я ль не дорожу? С. Єсенін За Сергієм Єсеніним міцно зміцнилася слава поета «із селянським ухилом». По своєму народженню й покликанню він був таким: У мене батько — селянин, Ну, а я — селянський син Мир віршів Єсеніна — мир сільський, у такому ж ступені як мир поезії Маяковського або Блоку — міський. Поет — один з деяких у російській літературі того часу виходець із села, і він по праву сприймав себе як ліричного представника сільського укладу в різноманітті напрямків сучасної йому поезії Перший збірник есенинских віршів називається «Радуница». З ним нам відкривається можливість заглянути в життя рідний поетові села. Його пейзажі тільки почасти «природни» — у них наполегливо виникають деталі, пов’язані із сільським побутом: Сипле черемшина снігом, Зелень у кольорі й росі У поле, відмінюючись до втеч, Ходять граки вполосе.
Не просто поля, а ріллі й ниви, не стільки лугу, скільки косовиця стають об’єктом опису в автора. Сільське життя у всіх її проявах — от зміст ранньої поезії Єсеніна. Селянська праця з усіма його тяготами й радостями тягне до себе поета: косовиця, ковальська справа, робота орача й женця — все це хоче описати він у своїх віршах. Однак не тільки будні, але й свята села знаходять своє відбиття в Єсеніна. Троицин день і Купалье, девичники й солдатські проводи, сільські гулянки і ярмарки незмінно супроводжують читача його віршів.
Так, у чергуванні праць і нехитрих свят, і проходить життя мешканців сільського миру Єсеніна. Мир цей — патріархальний, зі своїми звичаями й ритуалами, глибоко релігійний. Рожеві ікони, сільська церківка, прочани, сам Господь, що йде «катувати людей у любові» — всі ці образи суть невід’ємна частина його описів. Релігійність властива селу споконвічно, це те джерело, з якого виросла глибока моральна сила народу, чистота й любов до ближнього.
А крім того, у ній — потужне естетическое початок, адже всякий церковний ритуал, усяке свято одночасно і яскраве, що радує душу видовище: Пахне яблуком і медом По церквах твій лагідний Спас. І гуде за корогодом На лугах веселий танок Поступово в поезії Єсеніна образ села переростає в уособлення всієї Росії. Близький і дорогою його серцю уклад життя поет поширює на всю країну: Гой ти, Русь, моя рідна, Хати — у ризах образа… Не видать кінця й краю — Тільки синь ссе очі Мрії про майбутнє Росії в Єсеніна зв’язані, насамперед, з патріархальним сільським раєм. Міської цивілізації він віддає перевагу життю, «прив’язану» до землі, до сільської праці, до природи. Індустріальна Америка викликає в нього почуття гострого неприйняття.
Його мрія — змінити вигляд цієї «відколотої» країни: І зорю я чорні щоки Нив твоїх новою сохою… Його Инония — райська країна — бачиться йому в нивах і хатах, у променях призахідного сонця, зі світлим ім’ям Спасу Для художньої системи Єсеніна властиве протиставлення міста й села, причому йому доданий поетом характер глобального, світоглядного конфлікту. У творчості автора можна простежити цілий ряд контрастних ознак, властивих цим двом мирам: мир сільський — здоровий, чистий, повноцінний, світлий, добрий, природний і живий; мир міський — хворий, порочний, збитковий, похмурий, жорстокий, штучний і мертвий. Життя в місті згубно позначається на душі героя: Я втомленим такої ще не був…
Нескінченні п’яні ночі І в розгулі туга не впервъ! Він зі смутком згадує своє колишнє життя, далеку міським порочним забавам, суєті. Від всіх його простих і світлих радостей сільського миру тільки й залишилося, щоб «смуток свою зменшити», «золото вівса подати кобилі», побаченої на міській вулиці. Герой почуває себе незатишно в новому для нього міському світі. Його рішення залишитися в ньому обіцяє біль і тугу, п’яні ночі в столичних шинках, репутацію «хулігана».
І тому йому часто хочеться повернутися в рідне село: Слухати пісні дощів і черемшин, Чим здоровий живе, людина. Місто вороже й агресивний. Він наступає на милі серцю поета поля. Під п’ятої залізного коня зворушливе тонконоге лоша приречене на загибель, спілі колосся збере нежива, чужа долоня, а співакові рідної країни прийде їй співати «аллилуйя». Настання міста автор порівнює з безжалісним полюванням, із цькуванням: Місто, місто, ти в сутичці залізної Охрестив нас як падло й мерзота У післяреволюційній творчості Єсеніна тема села знайшла нове звучання. Сіло змінилося. Із церков і дзвіниць зняті хрести, замість ікон — портрети Леніна, навкруги — суєта, нове життя, нові інтереси. Ніхто не довідається поета в рідному селі, що, як почуває герой, колись буде тільки тим і знамените, «що тут…
баба народила російського скандального пиита». З тугою дивиться поет на нове село, де не потрібна його поезія, та й він сам. І в його віршах з’являються нові настрої. Він намагається звикнути до що відбувається й побачити в ньому що-небудь близьке. Він пише: «Мені тепер по душі інше». Бедние поля, жалюгідні халупи, убогість — от таким він бачить образ колишнього села. В ім’я благоденства, багатства країни — «кам’яного й сталевого» — він відступається від її. Але не можна сказати, що поет віддає рідний йому життєвий уклад, переходить у стан супротивника. Ні, йому як і раніше близькі ідеї його молодості.
Він як і раніше дорожить теплом і світлом сільського життя. За поверхневим міським лиском, за лайковими рукавичками й закордонним костюмом — усе той же «безтурботний хлопець», що запросто може взяти в руки косу й вивести нею «трав’яні рядки»; читати їх зможе «кожна корова», і тому душу героя наповнює радість: результат його праці ясний і очевидний, до того ж безсумнівно корисний, тоді як вірші… І тому він з повним правом говорить про себе: Однаково залишився я поетом Золотий бревенчатой хати У слова «золотий» — кілька значень. Їхня сукупність, на мій погляд, як не можна більш повно й точно характеризує відношення Єсеніна до даної теми. По-перше, «золотий» — виходить, зроблений із золота, тобто дорогоцінний, дорогою (в обох змістах слова). По-друге, «золото» — так ми говоримо про щось або комусь чудовому, прекрасному. По-третє, золотий — це колір сонця, джерела світла й тепла, колір, улюбленого автора. У його віршах — «сонця промінь золотий», золоті зірки, позолоть листопаду, золото колось, «земля моя златая».
Це слово — одне з найпоширеніших епітетів у поезії Єсеніна, і з ним завжди зв’язане почуття неизбивной любові й світла. І тому хата в поета «бревенчатая» і «золота». У ряді співаків сільського життя Єсенін, мабуть, дійсно «останній поет». Всією своєю творчістю він був відданий цій темі. Проникливість, глибоке почуття, поетична сила його віршів про село не залишають байдужим читача й свідчать про те, що всім серцем, всією душею автор любив цей прекрасний і світлий мир свого дитинства й своїх дорослих снів.