В оповіданні «Зимовий день» Лєсков (малює цей же «пейзаж» і «жанр» уже безпосередньо й прямо, показуючи буржуазну сім’ю, де юнака заради грошей продаються старим жінкам, а старі жінки шантажують своїх колишніх коханців заради грошей же. Гроші, добуті таким шляхом, милі юнаки вживають на покупку особливо вигідних акцій на біржі. В «Полунощниках» такого типу угоди трактувалися як однотипні з офіційною релігією. В «Зимовому дні» любовні й ділові негоди милих юнаків і зів’ялих дам розплутує велична по зовнішності стара кокотка, що одночасно виконує високі дипломатичний-дипломатичну-дипломатичне-дипломатична-державно^-диААоматичні функція. Отут уже з типовими діячами епохи «відмінка паперів» і «підземельних банків» співробітничає самодержавно-бюрократична держава власною персоною. Із приводу «Зимового дня» редактор ліберально-буржуазного «Вісника Європи» писав Лєскову: «…у вас все це настільки сконцентровано, що кидається в голову. Це — уривок із Содому й Гоморри, і я не дерзаю виступити з таким уривком на боже світло». Мабуть, відвертіше пояснити причини неприйнятності «чрезмерностей» Лєскова, чим це зробив ліберал Стасюлевич, важко.
Центральне в деяких важливих відносинах положення серед пізніх речей Лєскова займають «Загін» і «Імпровізатори». Тут Лєсков підводить творчі підсумку темам, що хвилювали його протягом всього його життя. «Загін» являє собою нарисового типу добуток, викликаний конкретним приводом громадського життя — відвертою заявою одного зі членів «Суспільства сприяння російської промисловості й торгівлі» у вересні 1893 р. про те, що «Росія повинна відокремитися», закритися наглухо від загальноісторичного розвитку. У жанрі гострого політичного фейлетону, з безліччю типових для його манери високомистецьких «мемуарних відступів», Лєсков показує об’єктивний суспільний, соціальний, класовий зміст такого роду теорій. Лісочків показує, до яких безглуздостей і в ім’я чого доходять реакціонери різних толков для того, щоб виправдати соціальна нерівність. Так, один з реакціонерів доходить до тою, що випускає брошуру про перевагу курних хат перед чистими; із чисто лесковской злою іронією пересказаний зміст брошури; «…погань із курної хати біжить, та й що теля з вівцею смердять — під час топлення всі знову дверима витягне… А від сажі не тільки ніяка дрібна гадь у стіні не водиться, але ця сажа має дуже важливі лікувальні властивості». У ряді колоритних «мемуарних» замальовок показано, що темрява народу, що пручається явно доцільним нововведенням, викликана його соціальною затурканістю, що ця темрява штучно підтримується захисниками кріпосницьких порядків: «дворяни, цьому радувалися, тому що якби райські селяни прийняли благодіяння свого поміщика інакше, те це могло послужити шкідливим прикладом для інших, які продовжували жити як обри й дуліби, «образом звіриним». Такого звабного приклада, зрозуміло, треба було побоюватися».
Створюючи «Соборян», Лєсков протиставляв проблематику національну проблематиці соціальної. Зараз він бачить органічний внутрішній зв’язок цих двох аспектів художнього зображення дійсності. Реакційним образом витлумачена «національна самобутність», те, що сам Лєсков раніше називав «старою казкою», без якої важко жити людині, — у добутках останнього періоду його діяльності тлумачиться вже як одне з ідеологічних знарядь кріпосників і промисловців, соціальних персонажів типу героїв «Зимового дня». «Стара казка» обернулася «загоном», вона виявилася одним із засобів соціальної боротьби, одним зі способів соціального гноблення, обдурення народу. Лісочків робить розрахунки зі своїми власними оманами епохи кінця 60-х — початку 70-х років. Демократизм його стає ширше й глибше, звільняючись від багатьох упереджених, однобічних, невірних ідей і оцінок. В «Загоні» зображені не тільки темрява й затурканість народу. Лісочків показує тут граничний ступінь розкладання соціальних верхів. Світські дами на модному прибалтійському курорті відкрили, в особі спритного пройдисвіта Мифимки, нового «святого», уміло розв’язного їх від «інтимних таємниць». Всі ці таємні недуги й щиросердечні прикрості дам чітко нагадують моральну атмосферу «Зимового дня». Темрява простих людей зрозуміла й зцілима, темрява верхів огидна й свідчить про соціально-історичну деградацію
Це ж коло питань узагальнене й загострений у приголомшливому своєї трагічної силоміць оповіданні «Імпровізатори». В «Імпровізаторах» мова йде теж про темряву, забобони, омани. Але ще гостріше, ніж в «Загоні», розкриті соціальні джерела цих оман, цих «імпровізацій». Протягом усього творчого шляху Лєскова займав питання про «рассословленности», про розмивання старих класів — станів кріпосницької епохи й про утворення нових соціальних груп в епоху між 1861 роком і першій росіянці революцією
В «Імпровізаторах» показаний зовсім, що розорився мужик, що перетворився в тінь людини, у божевільного жебрака, що розпускає слухи, «імпровізації» про лікарів, які вбивають своїх хворих. Він не вірить в «кому», у мікроб, що викликає епідемічну хворобу. Справжнє джерело цих імпровізацій — у деклассации, у повній втраті людської особи, викликаною соціальною знедоленістю, викликаної тим соціальним процесом, що В. И. Ленін називав «раскрестьяниванием». В. И. Ленін писав: «Все післяреформене сорокаліття є один суцільний процес цього раскрестьянивания, процес повільного, болісного вимирання». {В. И. Ленін, Твори, т, 4, стор. 396.} Лесковский «порціонний мужик» є яскравою художньою ілюстрацією цього складного й багатобічного процесу. Гостріше, ніж де-небудь ще в Лєскова, показане тут випадання людини зі старих станових рамок і трагічні духовні плоди цього: «Західні письменники зовсім не знають самих доконаних людей у цьому роді. Порціонний мужик був би моделлю получше іспанця з гітарою. Це була не людина, а якесь движущееся ніщо. Це сухий аркуш, що відірваний від якогось ледащего дерева, і його тепер жене й кружляє по вітрі, і мочить його, і сушить, і все це знову для того, щоб гнати й метати кудись далі». Соціальні верхи теж піддані самим диким марновірствам, і піддані вони їм саме тому, що вони знедолили й перетворили в ніщо «порціонного мужика», і їм від їхнього власного спустошення, розтління й відсталості, від остраху «коми» не відкупитися ніякою милостинею. Головна «кома» отут, причина всіх лих — соціальна: «А що це була саме вона, та сама «кома», що ми бачили й не довідалися, а ще сунули їй у зуби хліб і два двугривенних, те це раптом зміркували або крамар». Завжди, що хвилював Лескова, питання про шляхи національного розвитку Росії органічно зливається тут, у фіналі творчості Лєскова, з питаннями соціального пристрою. Проблема моральної відповідальності, що виникає тут, побачивши «порціонного мужика» — теж дається як нове рішення настільки значимих для Лєскова проблем морального самовизначення особистості в умовах, «коли все перевернулося й тільки ще укладається».
Роздум над історичними долями російського національного характеру найменше могло бути дозволене толстовським «удосконалюванням особистості», Лєсков і сам розуміє, що його нові «праведники» типу Клавдиньки з «Полунощников» не можуть бути названі в повному розумінні слова знайденими образами позитивних героїв. Він шукає цього нового позитивного героя, В «Замнемо дні» моральному розпаду тої буржуазної сім’я, що зображує Лєсков, протипоставлена героїня, дуже близька Клавдиньке, — «біла ворона» у своєму колі, Лідія. Чи не авторським висновком, що узагальнює тему пасків «праведності» у творчості Лєскова, є найважливіша репліка в суперечці Лідії з її тіткою. Тітка говорить: «От адже назріли які характери», — Лідія відповідає: «Повноті, ma tante, що це ще за характери! Характери йдуть, характери зріють — вони спереду, і ми їм у підметки не годимося, И вони прийдуть, прийдуть! «Прийде весняний шум, веселий шум!»