Твір по літературі: П’єса А. П. Чехова «Три сестри» Антон Павлович Чехов — драматург, не менш тонких і пластичний, чим Чехів-Прозаїк. Його п’єси не сходять зі сцен сучасних театрів усього миру, підтверджуючи думку, що щирий талант не має границь. «Три сестри» — перша п’єса після провалу «Чайки». Як у жодній іншій п’єсі, сюжет тут будується на тім, що він ніяк не «будується», не складається. Головне бажання, мрія трьох сестер — виїхати в Москву,- здається, от-от здійсниться, але щораз відкладається, поки, нарешті, не стає ясно: нікуди вони не виїдуть. Мрія залишиться мрією- життя «треба своїм власним законам». Символічне «рушниця» так і не вистрілить. Характерна риса: не тільки в житті героїв валять мрії, але й у побуті увесь час щось не виходить, виявляється «не тим». Не випадкове слово «не те» так часте повторюється персонажами. Ирина говорить про сестру Маші і її чоловікові: «Він здавався розумною людиною.
А тепер не те». Сама Маша говорить Вершинину про свого чоловіка: «Він здавався мені тоді жахливо вченим, розумним і важливим. А тепер уже не те, на жаль». Сам Вершинин зізнається Маші: «Так, коли мене називали закоханим майором, я був ще молодий, був закоханий. Тепер не те». У цьому, якщо можна так сказати, загальному кліматі «не того», що не вийшов, незбутнього не здадуться нейтральними й такими побутовими подробицями, як неприхід ряжених або те, що Вершинин у сестер Прозорових ніяк не може дочекатися чаю. На цьому прикладі особливо ясно видно, як велика роль чеховських «мікросюжетів». Це маленькі мири багато повторюють із того, що діється «на великій землі» чеховського сюжету.
За рядом великих нездійснень, невдач, драм, потрясінь — як що б ідуть у перспективу ряди дрібних неладностей, неутоленних очікувань. У цьому одна з важливих особливостей структури чеховського сюжету, причому характерна не тільки для «Трьох сестер». Він увесь час будується на переклику великого й малого, буттєвого й побутового. Ирина говорить: «Душу моя як дорогий рояль, що замкнений і ключ загублений». Андрій просить в Ольги: «Дай мені ключ від шкапа, я загубив свій. У тебе є такий маленький ключик». І ці ключі — метафоричним і реальні — дивним образом з’єднані в чудодійному механізмі чеховського сюжету. Однак «нездійснення» — більша й малі — лише одна грань сюжету в Чехова.
Групі героїв, які увесь час чекають чогось і не можуть дочекатися, протистоять інші, які, не чекаючи, прагнуть домогтися свого. Наскільки все не здійснюється у світі Прозорових, Ту-Зенбаха й Вершинина — настільки ж збувається — жорстоко й зловісно — у Солоного. Свої погрози Тузенбаху він здійснює. Є щось загальне в тім, як «нависає» над бароном Солоний і як усе більше й більше наближається до будинку сестер, до Наташе невидимих Протопопов, що залишається.
У цьому ж ряді — Наташа. Протопопов осадив будинок Прозорових ззовні, вона опановує ним зсередини. Ольга зітхає: «Усе робиться не по^-нашому». А ці троє — Солоний, Протопопов, Наташа — могли б сказати: усе буде по^-нашому. У п’єсі дві лінії сюжету: що нудиться, тужного про майбутнє добра й активно діючого зла. Так що висновок про нестріляючу рушницю повинен бути уточнений.
«Руж’є» сестер Прозорових, Тузенбаха й Вершинина не вистрілить. Але виряджений пістолет Солоного, грізно націлені «свічі» і «вилки» Наташи. І все-таки фінал п’єси не безнадійний. Три сестри втратили багато ілюзій, але не втратили віри вбудущее.