Твір по літературі: П’єса М. Горького «На дні» як філософська драма Піднімаючи соціальні проблеми, драма «На дні» одночасно ставить і вирішує філософські питання: що є правда? чи потрібна вона людям? чи можна знайти щастя в реальному житті? У п’єсі можна виявити два конфлікти. Перший — соціальний: між хазяями нічліжки й босяками, другий — філософський, що зачіпає основні питання буття, — розвертається між мешканцями нічліжки.
Він-Те і є основним Мир нічліжки — це мир «колишніх людей». Раніше вони належали до різних шарів суспільства: тут і барон, і повія, і слюсар, і актор, і картузник, і торговка, і злодій. Вони примірять до себе різні ситуації, намагаючись «спливти» на поверхню. Кожний з них хоче повернутися в мир «теперішніх людей». Герої повні ілюзій про тимчасовість свого положення. І лише Бубнов і Сатин розуміють, що виходу «із дна» немає — це доля лише сильних. Слабким же людям потрібний самообман. І однаково в цьому страшному світі знедолених ці люди ведуть пошук істини, намагаються вирішувати вічні проблеми.
Як винести вага життя? Що протиставити страшній силі обставин-відкритий бунт, терпіння, засноване на солодкій неправді, або упокоритися? От це три основні позиції, яких дотримуються персонажі п’єси Самий похмурий мислитель у нічліжці — Бубнов. Він неприємний Горькому, тому що в його репліках відбита цинічна правда факту.
Життя в оцінці Бубнова позбавлена всякого змісту. Вона одноманітна й тече за законами, які людина не може змінити. «Всі так: народяться, поживуть, умирають. І я помру, і ти. Чого жалувати?
» Мрії для нього — прагнення людини здаватися краще або, як сказав Барон, «у всіх людей — душі сіренькі, усе підрум’янитися бажають». Філософія Бубнова — філософія безвихідності, що панує «на дні». З появою Луки атмосфера в нічліжці міняється. Мандрівник Лука, по-моєму, самий складний і цікавий персонаж у п’єсі. Старий з кожним знаходить вірний тон: Ганну утішає небесним щастям після смерті, тлумачить, що в загробному житті вона знайде спокій, якого не почувала дотепер. Васька Попелу вмовляє виїхати в Сибір: там найдеться місце для сильних і цілеспрямованих людей. Настю заспокоює, причиняючись, начебто вірить у її оповідання про неземну любов. Акторові обіцяє зцілення від алкоголізму в якійсь спеціальній клініці. Саме разюче у всім цьому те, що Лука бреше безкорисливо.
Він жалує людей, намагається дати їм надію як стимул до життя. Споконвічно його ідеї засновані на невір’ї в можливості людини: для нього всі люди слабкі, крейди, а тому мають потребу в жалі й розраді. Лука думає, що правда може бути «обухом» для слабкого. Іноді краще обдурити людини вимислом і вселити в нього віру в майбутнє. Але це філософія рабської покірності, недарма Сатин називає неправда «релігією рабів і хазяїв»: «одних вона підтримує, інші — прикриваються нею».
Ради мандрівника нікому не допомогли: Васько вбиває Костилева й попадає у в’язницю, актор кінчає життя самогубством. Прямої провини Луки в цьому, звичайно, ні, просто обставини виявилися сильніше людей. Але побічно він винуватий, точніше, не він, а його ідеї: вони внесли зміни в життя нічліжників і в їхнього світогляду, після яких поверившие йому вже не могли нормально продовжувати жити. Проти цієї шкідливої неправди виступає Сатин. У його фінальному монолозі звучить вимога волі й гуманного відношення до людини: «Треба поважати людини! Не жалувати, не принижувати його жалістю… поважати треба!» Герой переконаний у наступному: необхідно не примирити людини з дійсністю, а змусити цю дійсність працювати на людину. «Усе — у людині, усе — для людини».
Сатин, безсумнівно, симпатичний авторові. На відміну від більшості нічліжників він у минулому зробив рішучий учинок, за що й поплатився: чотири роки провів у в’язниці. Але він не жалує про це: «Людина — вільний, вона за все платить сам». Таким чином, письменник затверджує, що людина здатна змінити обставини, а не підбудовуватися під них Здається, вустами Сатину автор засуджує Луку, спростовує угодовську філософію мандрівника. Але Горький не так простий і прямолінійний; він дає можливість читачам і глядачам самим вирішити: чи потрібні подібні «примирні» філософи в реальному житті або вони несуть зло.
Разюче, як з роками мінялося відношення суспільства до цього персонажа. Якщо в період створення п’єси «На дні» Лука з його безмежною жалісливістю до людей був майже негативним героєм, оскільки «потурав» їхній слабості, то в наш жорстокий час, коли людин почуває своя самітність і непотрібність навколишньої, мандрівник одержав «друге життя» і сприймається як істинно добрий персонаж. Він жалує живучим рядом людей, нехай машинально, не витрачаючи на це все свої щиросердечні сили, але знаходить час вислухати стражденних, вселяє в них надію, а це вже чимало. П’єса «На дні» ставиться до тих добуткам, які не старіють, і кожне покоління відкриває в них думки, співзвучні свого часу, поглядам, життєвим ситуаціям. У цьому велика сила дарування драматурга, його вміння заглянути вбудущее.