Твір по літературі: П’єса М. Горького «На дні» як соціально-філософська драма П’єса М. Горького «На дні» по праву є одним із кращих драматичних добутків письменника. Про це говорить неймовірний успіх її протягом тривалого часу в Росії й за рубежем. П’єса викликала й дотепер викликає суперечливі тлумачення із приводу зображених характерів і своєї філософської основи. Гіркий у драматургії виступив як новатор, поставивши важливе філософське питання про людину, про його місце, роль у житті, про те, що для нього важливо. «Що краще: істина або жаль? Що потрібніше?», — це слова самого М.
Горького. Неймовірному успіху й визнанню п’єси «На дні» сприяла також удала постановка її на сцені МХТ в 1902 році. В. Н. Немирович-Данченко писав М. Горькому: «Поява «Дна» одним ударом проклало цілі шляхи театральній культурі… Маючи в «На дні» зразок справді народної п’єси, ми вважаємо цей спектакль гордістю театру».
М. Горький виступив як творець нового типу соціальної драми. Він вірно, правдиво зобразив середовище мешканців нічліжки. Це особлива категорія людей зі своїми долями й трагедіями Уже в першій авторській ремарці ми зустрічаємо опис нічліжки.
Це «підвал, схожий на печеру». Убожіючи обстановка, бруд, світло, що йде зверху долілиць. Це ще більше підкреслює, що мова йде про самому «дні» суспільства. Спочатку п’єса називалася «На дні життя», але потім Горький поміняв назву — «На дні». Воно повніше відбиває ідею добутку. Шулер, злодій, повія — представники зображеного в п’єсі суспільства.
Хазяї нічліжки також перебувають на «дні» моральних правил, вони не мають у душі ніяких моральних цінностей, несуть у собі руйнівний початок. Усе в нічліжці відбувається вдалині від загального плину життя, подій у світі. «Дно життя» цей плин життя не захоплює Персонажі п’єси раніше належали до різних шарів суспільства, але зараз всіх їх поєднує одне — їхнє сьогодення, безперспективність, нездатність змінити свою долю, та і якесь небажання це зробити, пасивне відношення до життя. Спочатку від них відрізняється Кліщ, але після смерті Ганни й він стає таким же — він втрачає надію вирватися звідси. Різне походження визначає поводження, мовлення героїв. Мовлення Актора містить цитати з літературних творів. Мовлення колишнього інтелігента Сатину насичена іншомовними словами.
Чується неголосне, неквапливе, заспокійливе мовлення Луки У п’єсі безліч різних конфліктів, сюжетних ліній. Це відносини Попелу, Василиси, Наташи й Костилева; Барона й Насті; Кліща й Ганни. Ми бачимо трагічні долі Бубнова, Актора, Сатину, Алешки. Але всі ці лінії йдуть як би паралельно, немає загального, стрижневого конфлікту між героями. У п’єсі ми можемо спостерігати конфлікт у свідомості людей, конфлікт із обставинами — це було незвичайно для російського глядача Автор не розповідає докладно історію кожного нічліжника, і все-таки ми маємо про кожне з них досить відомостей. Життя одних, їхнє минуле, наприклад, Сатину, Бубнова, Актора, драматична, сама по собі гідна окремого добутку.
Обставини змусили їх опуститися на «дно». Інші, такі як Попіл, Настя, з народження пізнали життя цього суспільства. У п’єсі немає головних героїв, усі займають приблизно однакове положення. У перспективі ж у них немає ніякого поліпшення в житті, що пригнічує своєю одноманітністю. Усі звикли, що Василиса б’є Наташу, усі знають про відносини Василиси й Васька Попелу, всі утомилися від страждань умираючої Ганни. Ніхто не обертає уваги на те, як живуть інші; зв’язків між людьми немає; ніхто не здатний прислухатися, поспівчувати, допомогти.
Не зрячи Бубнов повторює, що » ниточки-те гнилі». Люди вже нічого не хочуть, ні до чого не прагнуть, уважають, що все на землі зайві, що їхнє життя вже пройшло. Вони нехтують один одного, кожний уважає себе вище, краще інших. Усі усвідомлять незначність свого положення, але не намагаються вибратися, перестати животіти й почати жити. А причина цього в тім, що вони звикли й упокорилися Але не тільки соціально-побутові проблеми піднімаються в п’єсі, герої сперечаються також про зміст людського життя, про її цінності. П’єса «На дні» є глибокою філософською драмою. Люди, викинуті з життя, що опустилися на «дно», сперечаються про філософські проблеми буття М.
Горький поставив у своєму добутку питання про те, що корисніше людині: правда реального життя або втішлива неправда. Цей-Те питання й викликав стільки суперечок. Проповідником ідеї жалю, неправди служить Лука, що усіх утішає, усім говорить добрі слова. Він поважає^ кожної людини («жодна блоха не погана, всі чорненькі»), бачить у кожному добрий початок, уважає, що людина все може, якщо захоче. Наївно намагається розбудити в людях віру в себе, у свої сили й можливості, у краще життя Лука знає, наскільки важлива для людини ця віра, ця надія на можливість і реальність кращого. Навіть просто добре, ласкаве слово, слово, що підтримує цю віру, здатно дати людині опору в житті, тверду ґрунт під ногами.
Віра у свою здатність змінити, поліпшити власне життя примиряє людини з миром, тому що він поринає у свій вигаданий мир і живе там, ховаючись від страхаючого його реального миру, у якому людина не може себе знайти. І в реальності ця людина бездіяльна Але це стосується тільки слабкого, що потеряли віру в себе людини Тому такі люди й тягнуться до Луки, слухають його й вірять йому, тому що його слова — чудодійний бальзам на них змученої душі Ганна слухає його тому, що він один поспівчував їй, не забув про неї, сказав їй добре слово, якого вона, може бути, ніколи й не чула. Лука вселив у неї надію на те, що в іншому житті вона не буде страждати Настя теж слухає Луку, тому що він не позбавляє її ілюзій, з яких вона черпає життєві сили Попелу він дає надію на те, що той зможе почати життя заново там, де ніхто не знає ні Васька, ні його минулого Акторові Лука говорить про безкоштовну лікарню для алкоголіків, у якій той зможе вилікуватися й знову повернутися на сцену Лука не просто утішник, він філософськи обґрунтовує свою позицію. Одним з ідейних центрів п’єси стає оповідання мандрівника про те, як він урятував двох випадних каторжників. Головна думка горьковского персонажа тут у тім, що врятувати людини й навчити добра може не насильство, не в’язниця, а тільки добро: «Людина може добру навчити…
» Іншим мешканцям нічліжки не потрібна філософія Луки, підтримка неіснуючих ідеалів, тому що це більше сильні люди. Вони розуміють, що Лука бреше, але бреше з жалю, любові до людей. У них виникають питання про необхідність цієї неправди. Усі міркують, і в кожного є своя позиція. Всі нічліжники беруть участь у суперечці про правду й неправду, але не дуже серйозно ставляться друг кдругу. На противагу філософії мандрівника Луки Горький представив філософію Сатину і його судження про людину. «Неправда — релігія рабів і хазяїв…
Правда — бог вільної людини!» Вимовляючи монологи, Сатин не розраховує в чому-небудь переконати навколишніх. Це його сповідь, підсумок його довгих міркувань, лемент розпачу й спрага дії, виклик миру ситих і мрія про майбутнє. Він із замилуванням говорить про могутність людини, про те, що людина створена для кращого: «людина — це звучить гордо!», «людина вище ситості», «не жалувати…, не принижувати його жалістю… поважати треба».
Цей монолог, вимовний серед обірваних, занепалих мешканців нічліжки, показує, що віра в справжній гуманізм, у правду не вгасає П’єса М. Горького «На дні» є гострою соціально-філософською драмою. Соціальної, тому що в ній представлена драма, викликана об’єктивними умовами життя суспільства. Філософський же аспект драми кожним поколінням переосмислюється по-новому. Образ Луки довгий час оцінювався однозначно негативно. Сьогодні, через історичні події останнього десятиліття, образ Луки прочитується багато в чому інакше, він став набагато ближче до читача.
Я вважаю, що однозначної відповіді на питання автора немає. Все залежить від конкретної обстановки й історичної епохи