П’єса «Міщани» (Суперечка двох почав, двох ідеологій) Горького М

П’єса «Міщани» (Суперечка двох почав, двох ідеологій)
Чоловік повинен знати,

що йому потрібно робити в житті…

— А… Нил — знає?

Він знає!

М. Горького

П’єса Олексія Максимовича Горького «Міщани» — не просто дебют письменника в драматургії,- нею відкривається нова суспільно-політична лінія»,- писав видний режисер К. С. Станіславський

П’єса починається багатозначним діалогом Тетяни й Підлоги про героя. Поля, слухаючи читання Тетяни, зауважує: «А я б такого не полюбила…немає! Нудний він… І все скаржиться…

Невпевнений тому що… Чоловік повинен знати, що йому потрібно робити в житті…» Тетяна (неголосно). А… Нил — знає? Поля (упевнено). Він знає!»

«Він знає!» — от що почув російський читач і глядач після сумно-ліричних монологів чеховських героїв про безвихідність сьогодення й про далеке прекрасне майбутнє, до якого вони не відали шляхів. Ніл стало як живе уособлення майбутнього, наблизивши його, змусивши повірити в його реальність. Драматург створив героїчний образ людини, упевненого в «своїй силі й у своєму праві перебудовувати життя й всі її порядки». Робітник Нил і Поля, здатна «на всяке геройство»,- «головні фігури» п’єси, так сказано в авторські поясненняхкспектаклю.

Щирі герої — Нил і Поля, але чому ж п’єса називається «Міщани»? У цьому-те й сховане глибокий історичний зміст, точно так само, як і в тім, що грандіозна горьковская епопея про майже піввікову історію Росії назване «Життя Клима Самгина», тобто ім’ям духовного брата Петра Бессеменова — діючої особи п’єси. Гіркий відзначав, що головний ворог життя не капітал, а холопи його, поважні міщани, які бажають довести в інтересах свого особистого щастя… неможливість іншого порядку життя. Свій час Горького називав «часом суду» над міщанством, над його «порядком душі», його ідеологією, мораллю, етикою

У будинку Бессеменова поклоняються грошам, тут панує культ речей і скнарості. Тут іде боротьба двох почав: індивідуалістів, які плекають своє боягузливе «я», і людини, що вмістили в душі своєї весь біль і радість життя. Прекрасної й трагічне однаково далекі міщанській свідомості. Міщанин позбавлений ідеалів, він ні в що не вірить, не може, не в силах вірити. «Я народилася без віри в серце»,- безпомічно ремствує Тетяна Бессеменова, ища співчуття. Її подруга Цветаева вгадує причину мнимої «психологічної» складності молодого покоління Бессеменових. «А може бути,- ти боїшся вірити… адже віра — зобов’язує…» Так, і Тетяна, і Петро Бессеменови бояться відповідальності, змін, прагнуть до спокою «усередині й поза собою». «Моє бажання втрутитися в саму гущавину життя… місити її й так і едак»,- натхненно, із захопленням говорить Нил. «Нічого не можу змінити, нічого не в можливості внести»,- белькоче Петро, розгублено й мляво.

Петро й Нил — їхній двобій становить інтерес, він перспективний, тому що продовжиться в майбутньому, коли вороги встануть по різні сторони барикади. Петро — уособлення ілюзорних надій міщанства. «Ти — опора нам», -заклинає старий Бессеменов, звертаючись до сина. Але Петро метається між «хочу» і «повинен». Молодший Бессеменов, «колишнім громадянином півгодини», — індивідуаліст, щозлобує: «Суспільство? От що я ненавиджу!» Мимовільними суддями зіткнення Петра й Нила виступають всі діючі особи п’єси. Старий Бессеменов, не відаючи сам, дає точну оцінку й синові, і Нилові: «Навчився презирства до всьому живучого, а розміру в діях не придбав». А Нил-«він зухвалий… він — розбійник, але — людина з особою!»

Від першого до останньої дії п’єси йде моральний суд Людини над міщанином. «У вас — з туги вмреш… нічого ви не робите… ніяких схильностей не маєте»,- говорить Бессеменовим Перчихин. «Ви іржа якась, а не люди!» — говорить Олена, жиличка Бессеменових. Моральні, етичні діалоги-двобої «Міщан» виростають у політичну суперечку «зразкового міщанина» Бессеменова й Нила про хазяїв життя- «хазяїн той, хто трудиться»,- про несправедливість будуючи, при якому «чесними людьми командують свині, дурні, злодії…».

У п’єсі ясно звучить думка про прийдешню революцію, і солістом у цьому історичної дійстві буде Нил.