Парависино, Ортенсьо Фелікс. Википедия Парависино, Ортенсьо Фелікс Википедия dic. academic. ru/dic. «Джерело: 17 v-euro-lit.)— Орті́нсьо Фе́ликс Парависи́ але-і-артеа́га (исп.
Horte»Джерело: 18 квітня 1600 року — член братерства тринитариев, згодом став одним із провінціалів ордена (глав місії в певній області). Уже у віці 21 року займав в університеті кафедру риторики; в 1603 році одержав ступінь доктора богослов’я. В 36 років Парависино одержав посаду проповідника при дворі Пилипа III, на смерть якого в 1621 році склав похоронне мовлення, що виразило нові тенденції в церковній риториці й певній полеміці, що викликала. Пилип IV зберіг за ним придворну посаду. Парависино входив у коло багатьох видатних діячів культури Золотого століття: Лопе де Вега, Луїса де Гонгора, Франсиско де Кеведо. Його найближчим іншому був художник Ель Греко, близько 1609 року портрет, що створив його «Джерело: 17 v-euro-lit.
)— одного із плинів іспанського барокко, що приділяв особливу увагу культивуванню ускладненого, затемненого, метафорично насиченого мови. Він виявив себе як поет (широко відомі чотири його сонети, звернених до Ель Греко, у тому числі один, написаний безпосередньо після створення портрета), звертався до драматургії. Головним досягненням Парависино було створення нової церковно-ораторської традиції: він привніс у проповідь складну метафорику й піднесено-темний стиль, характерний для барочної поезії й по суті справи літературний жанр преврится, що проповідь в. Його проповіді, видані в шести томах, знайшли безліч наслідувачів і довгих років уважалися зразковими. До середини XVIII століття традиція Парависино, ніколи досить плідна, занепала. «Широкошумящие» проповіді стали мішенню для глузувань просвітителів, а остаточним вироком їм став сатиричний роман «Брат Герундій» ( 1758-68) єзуїта падре Исла.