Твір по літературі: Патріотизм російського народу у вітчизняній війні 1812 року Роман «Війна й мир» у жанровому відношенні є романом — епопеєю, тому що Толстой показує нам історичні події, які охоплюють великий відрізок часу (дія роману починається в 1805 році, а закінчується в 1821, в епілозі), у романі Понад 200 діючі особи, є реальні історичні особистості (Кутузов, Наполеон, Олександр I, Сперанский, Ростопчин, Багратіон і багато хто інші), показані й всі соціальні шари Росії того часу: вище світло, дворянське аристократія, провінційне дворянство, армія, селянство, навіть купецтво (згадаємо купця Ферапонтова, що підпалює свій будинок, щоб він не дістався ворогові). Головна тема роману — тема подвигу російського народу (незалежно від соціальної приналежності) у війні 1812 року. Це була справедлива народна війна російських людей проти наполеонівської навали Півмільйонна армія, очолювана великим полководцем, обрушилася всією своєю міццю на російську землю, сподіваючись у короткий строк скорити цю країну. Російський народ грудьми встав на захист рідної землі. Почуття патріотизму охопило армію, народ і кращу частину дворянства. Народ винищував французів всіма дозволеними й Недозволеними засобами. Створювалися кружки й партизанські загони, що винищують французькі військові з’єднання. У тій війні виявилися кращі якості російського народу. Вся армія, переживаючи незвичайний патріотичний підйом, була повна віри У перемогу.
Готуючись до Бородінського бою, солдати надягали чисті сорочки й не пили горілку. Для них це був священний момент Історики вважають, що Наполеон виграв Бородінський бій. Але «виграний бій» не принесло йому бажаних результатів. Народ кидав своє майно й ішов від ворога. Запаси продовольства знищувалися, щоб не дісталися ворогові.
Партизанських загонів були сотні. Були вони більші й маленькі, мужицькі й поміщицькі. Один загін, керований дячком, за місяць взяв у полон кілька сотень Французів. Була старостиха Василиса, що вбила сотні французів. Був поет-гусарів Денис Давидов — командир великого, активно діючого партизанського загону Справжнім полководцем народної війни показав себе М. И. Кутузов. Він є виразником народного духу.
От що думає про нього князь Андрій Болконский перед Бородінським боєм: «У нього не буде нічого свого. Він нічого не придумає, нічого не почне, але він все вислухає, все запам’ятає, все поставить на своє місце, нічому Корисному не перешкодить і нічого шкідливого не дозволить. Він розуміє, що є щось значніше його волі… А головне, чому віриш йому, — це те, що він росіянин…» Все поводження Кутузова свідчить про те, що його спроби розібратися в подіях, що відбуваються, були активними, правильно розрахованими, глибоко продуманими. Кутузов знав, що росіянин народ переможе, тому що відмінно розумів перевагу російського війська над французьким Створюючи свій роман «Війна й мир», Л. Н.
Толстой не міг пройти повз тему російського патріотизму Толстой винятково правдиво відобразив героїчне минуле Росії, показав народ і його вирішальну роль у Вітчизняній війні 1812 року. Уперше в історії російської літератури правдиво зображений російський полководець Кутузов. Зображуючи війну 1805 року, Толстой малює різні картини воєнних дій і різноманітні типи її Учасників. Але ця війна велася за межами Росії, зміст і мети її були незрозумілі й далекі російському народу.
Інша справа — війна 1812 року. Її Толстой і малює інакше. Цю війну він зображує як війну народн, справедливу, котра велася проти ворогів, що зазіхнули на незалежність країни Цікаву метафору використовує Толстой для зображення дій двох армій, росіянці й французької. Спочатку дві армії, подібно двом фехтувальникам, борються за певними правилами (хоча які можуть бути правила на війні), потім одна зі сторін, відчувши, що відступає, програє, раптом відкидає шпагу, вистачає дрюк і Починає «дубасити», «гвоздить» супротивника. Грою не за правилами називає Толстой партизанську війну, коли весь народ піднявся проти ворога й переміг його. «…Дрюк народної війни піднявся з усією своєю грізною й величною силою, не запитуючи нічиїх смаків і правил… піднімалася, опускалася й гвоздила французів до Тих пор, поки не загинула вся навала». Основну роль у перемозі Толстої приписує народу, тим Коропам і Власам, які «не везли сіна в Москву за гарні гроші, які їм пропонували, а палили його», тому Тихонові Щербатому із села Прохоровского, що у партизанському загоні Давидова «був самим Корисною й хороброю людиною». Військо й народ, згуртовані своєю любов’ю до рідної країни й ненавистю до ворогів-загарбникам, здобули рішучу перемогу над армією, що вселяла жах всій Європі, і над її полководцем, визнаним миром геніальним