Павло Черних, школа №792 р. Москви До моменту написання цього твору я мало що знав про військового минулому моїх близьких. Мені повезло з тим, що моя бабуся легко відгукнулася на моє прохання розповісти мені про роки Великої Вітчизняної війни. Для моїх бабусі й дідусі випало нелегкий тягар народитися в післявоєнні роки.
Голод і позбавлення супроводжували їхнє дитинство. Багато чого вже забуто зараз, але багато чого залишилося не впізнаним. Але історія про мого прадіда — Маричеве Сергію Григоровичі — збереглася. Я, на жаль, не застав прадіда живим. Про нього розповіла мені мама й бабуся. Донині зберігаються в скриньці нагороди прадіда Сергій Георгійович пройшов всю війну. Був двічі поранений, серйозно контужений.
Йому довелось служити у флоті на різних кораблях. Але починав він в 1941 році на танкері «Серго». Танкер — це спеціальне судно для перевезення палива. Перші три місяці війни танкер доставляв бензин у приазовские порти, а наприкінці вересня 1941 року, коли судно прийшло з чергового рейса, довідалися, що «Серго» повинен був відправитися з вантажем в Одесу. Моряки зраділи — в Одесі тоді жили близькі й знайомі більшості з них (у тому числі й прадід).
Стояла осінь 1941 року. Гітлерівські війська входили в Крим. Моряки бачили, як по дорогах узбережжя рухалися наші війська, ішли біженці. При підході до Одеського порту танкер атакували фашистські літаки. 12 бомб скинули ворожі льотчики на «Серго». Жодна з них, на щастя, не досягла мети завдяки великому вмінню капітана танкера Суцільний гул стояв в Одеському порту.
Обстріл не припинявся ні на мінуту. Прадідові була доручена робота в кочегарні. Це дуже відповідальна робота при бомбуванні, тому що при виникненні пожежі згасити його можна було пором. Це значить, що пара повинен бути під певним тиском і в потрібній кількості. Під твердим ворожим вогнем танкер «Серго» здійснив три рейси, доставляючи з Одеси в Севастополь пальне, боєприпаси, техніку И от, після третього рейса, танкер знову вертався в Одесу. Ледь «Серго» увійшов у порт, на нього посипалися бомби. Військові кораблі відповідають бомбардувальникам потужним вогнем, а танкер майже беззбройний.
Прадід знову був на вахті в кочегарні. Зненацька яка — те сила збила його з ніг, він знепритомнів. Опам’ятавшись, побачив пару, що заповнила всі навколо.
Пересилюючи біль, швидко піднявся, згасив вогні в казані, перекрив головний паровий клапан. Виявилося, зривши бомби ушкодив парові труби. Руйнування на танкері були більші — зірвало багато механізмів. Однак команда танкера не розгубилася. Усі діяли рішуче й безстрашно. Тоді, по спогадах прадіда, ніхто не думав ні про смерть, ні про подвиги.
Все просто робили свою справу. Сергій Григорович одержав серйозне поранення в цьому бої. По завершенні бойової операції був спрямований у госпіталь і одержав медаль «За відвагу», адже йому вдалося запобігти вибуху казана на танкері Коли я почув цю історію, я завмер від замилування й подиву. Мені дотепер здається неймовірним те, що звичайні люди — наші близькі, мій прадід — виявлялися готовими до самопожертви й героїчних учинків, рятуючи життя інших людей. Я поважаю свого прадіда й пишаюся ім. Мені, звичайно, хотілося б бути гідним свого предка.
Розповідаючи про себе бабусі й мамі, прадід підкреслював, щоб ми запам’ятали головне — потрібно вміти відповідати за свою справу. Ні в той страшний наліт, ні потім, Сергій Григорович не думав, що робить щось незвичайне. Він робив свою справу, справу, якій був навчений