Печорин — герой або антигерой? Герой нашого часу Лермонтов М. Ю

Печорин — герой або антигерой? Пояснюючи образ Печорина, В. Г. Бєлінський сказав: «Це Онєгін нашого часу, герой нашого часу. Відмінність їх між собою набагато менше відстані між Онегою й Печорою». Онєгін — відбиття епохи 20-х років XIX століття, епохи декабристів; Печорин — герой третього десятиліття цього «жорстокого століття». Обоє вони — мислячі інтелігенти свого часу. Але Печорин жив у важку епоху суспільного гніта й бездіяльності, а Онєгін — у період суспільного пожвавлення, і міг стати декабристом.

У Печорина цієї можливості не був, тому Бєлінський говорить: «Онєгін нудьгує, а Печорин страждає». Печорин по походженню аристократ, він одержав світське виховання Вийшовши з-під опіки рідних, Печорин «пустився у велике світло» і «став насолоджуватися скажено всіма задоволеннями». Легковажне життя аристократа йому незабаром огиднула. Так само, як Онєгіну, йому знудило й читання книг. Після «гучної історії в Петербурзі» Печорина засилають на Кавказ. Малюючи зовнішність свого героя, автор декількома штрихами вказує на його аристократичне походження: «бліде, шляхетне чоло», «маленька аристократична рука», » сліпуче-чиста білизна». Печорин фізично сильна й витривала людина: «Широкі плечі доводили міцне додавання, здатне переносити всі труднощі кочового життя… не переможене ні розпустою столичного життя, ні бурами щиросердечними».

У портреті героя відбиті й внутрішні якості: суперечливість і скритність. Чи не дивно, що, «незважаючи на світлий колір волось, вуси його й брови чорні» «очі його не сміялися, коли він сміявся»? Печорин наділений неабияким розумом, що критично оцінює навколишній світ. Він міркує над проблемами добра й зла, любові й дружби, над змістом людського життя. В оцінці сучасників він самокритичний: «Ми не здатні більше до великих жертв ні для блага людства, ні навіть для власного нашого щастя». Він прекрасно розбирається в людях (наприклад, у Грушницком, у князівні Мері), не задовольняється сонним життям «водяного суспільства» і дає нищівні характеристики столичним аристократам. Пам’ять Печорина насичена відомостями з літератури й історії.

У його щоденнику ми знаходимо цитати із Грибоєдова й Пушкіна, назви добутків, імена письменників і літературних героїв Печорин безумно смів, він як би грає з життям. Коштуючи на краю прірви з незарядженим пістолетом, він підставляє груди під постріл Грушницкого. І це робиться тільки для того, щоб «зазнати межа підлості мого супротивника». Людина сильної волі й більших можливостей, Печорин жагуче прагне до активного життя «Породжений для високої мети», він змушений жити в томливій бездіяльності або розтрачувати свої сили на вчинки, неварті теперішньої людини. Навіть гострі пригоди не можуть його задовольнити. Любов приносить тільки розчарування й прикрість Навколишньої він заподіює горе, і це поглиблює його страждання Згадаєте, яка доля Бели, Грушницкого, князівни Мері, Віри, Максима Максимича.

Однак, поряд з багатством щиросердечних сил і обдарованістю свого героя, Лермонтов розкриває й такі якості Печорина, які різко знижують його образ. Печорин — холодний егоїст, він байдужий до страждань інших, і це характеризує його як індивідуаліста Але найважче обвинувачення Печорину — відсутність життєвої мети, безплідність існування. Задумавшись над питанням про мету свого життя, воно записав в «журналі»: «А, вірно, вона існувала й, вірно, мені було призначення високе, тому що я почуваю в душі моєї сили неосяжні». Чи знайшов Печорин своє «вище призначення»? Із чи користю розтратив свої «неосяжні сили»? І не про чи подібні йому людях покоління 30-х років позаминулого століття сказав Михайло Юрійович Лермонтов у знаменитій «Думі»? …Над миром ми пройдемо без шуму й сліду, Не кинувши століттям ні думки плідної, Ні генієм початої праці Чи можна назвати Печорина героєм у позитивному змісті цього слова? Або, може бути, глибока іронія схована в самому заголовку роману? Відповідь на це питання потрібно шукати в передмові.

У ньому Лермонтов зовсім категорично заявляє, що Печорин — «це портрет, складений з пороків усього нашого покоління в повному їхньому розвитку». Печоринство було типовою хворобою часу.