Печорин і Онєгін Печорин і Онєгін належать до того суспільного типу двадцятих років дев’ятнадцятого століття, яких називали «зайвими» людьми. «Страждаючі егоїсти», «розумні непотрібності» — так образно й точно визначив сутність цього типу Бєлінський Отже, чим схожі й у чому різні персонажі пушкінського й лермонтовского добутків? Насамперед, герої обох романів з’являються перед нами як історично й соціально обумовлені людські характери. Суспільно — політичне життя Росії двадцятих років дев’ятнадцятого століття — посилення політичної реакції, занепад духовних сил юного покоління — породила особливий тип незрозумілого парубка того часу Онєгін і Печорин поєднують їхнє походження, виховання й утворення: обоє вони — вихідці з багатих дворянських сімей. При цьому обоє героя не приймають багато чого зі світських умовностей, негативно ставляться до зовнішнього світського блиску, неправді, лицемірству. Про це свідчить, наприклад, розгорнутий монолог Печорина про своїй «безбарвній» молодості, що «протекла в боротьбі із собою й світлом». У результаті цієї боротьби він «зробився моральним калікою», швидко переситившись «всіма задоволеннями, які можна дістати за гроші». Те ж визначення цілком застосовне й до пушкінського героя: «забав і розкоші дитя», він швидко утомився від світської суєти, і «російська нудьга їм опанувала потроху».
Поєднує героїв і духовну самітність серед світської «строкатої юрби». «… У мені душа зіпсована світлом, уява неспокійне, серце ненаситне»,- гірко зауважує Печорин у розмові з Максимом Максимичем. Те ж саме говориться й про Онєгіна: «… рано почуття в ньому охолонули; йому знудив світла шум». Звідси в обох добутках виникає ідея ескапизма — прагнення обох героїв до самоти, їхня спроба відсторонення від суспільства, мирської суєти. Це виражається як у буквальному відході від цивілізації, так і у втечі від суспільства в мир внутрішніх переживань, «умов світла скинувши тягар». Поєднує Онєгіна й Печорина й загальний мотив «мандрівки без мети», «полювання до зміни місць»(скитания Печорина на Кавказі, марні подорожі Онєгіна після дуелі з Ленским). Духовна воля, що розуміється героями як незалежність від людей і обставин, є головною цінністю в системі світогляду обох персонажів.
Так, наприклад, Печорин пояснює відсутність у нього друзів тим, що дружба завжди веде до втрати особистої волі: «Із двох друзів один завжди раб іншого». Подібність Онєгіна й Печорина проявляється й у їхньому однаковому відношенні до любові, нездатності до глибокої прихильності: «Зради стомити встигли; Друзі й дружба набридли». Подібне світосприймання визначає особливе значення вчинків героїв у житті інших людей: обоє вони, по різному вираженню Печорина, відіграють роль «сокир у руках долі», заподіюють страждання людям, з якими зіштовхує їхня доля. Гине на дуелі Ленский, страждає Тетяна; аналогічно гине Грушницкий, умирає Бела, ображається добрий Максим Максимич, руйнується уклад контрабандистів, нещасливі Мері й Віра Героям Пушкіна й Лермонтова майже рівною мірою властиво «приймати вид», «надягати маску». Ще одна подібність цих героїв полягає в тім, що вони втілюють тип інтелектуального персонажа, якому властиві неординарність суджень, незадоволеність собою, схильність до іронії — все те, що блискуче визначається Пушкіним як «різкий, охолоджений розум». Щодо цього існує прямий переклик пушкінського й лермонтовского романів Однак є і явні відмінності між характерами цих персонажів і засобами їхнього художнього зображення в обох романах Так у чому ж різниця? Якщо Печорину властиві безмежна потреба у волі й постійному прагненні «підкоряти своїй волі, що його оточує», «збуджувати до себе почуття любові, відданості й страху», то Онєгін не прагне до постійного самоствердження за рахунок інших людей, займає більше пасивну позицію Світосприймання Печорина відрізняється так само більшим цинізмом, деякою зневагою клюдям.
Онєгіну властиво щиросердечна апатія, байдужність до навколишнього світу. Він не здатний до активного перетворення дійсності й, «доживши без мети, без праць до двадцяти шести років, …нічим зайнятися не вміла», «праця завзятий йому був тошен». Цей герой у відмінності від Печорина, менш послідовний у своїх принципах Отже, при порівняльному аналізі пушкінського й лермонтовского добутків можна виділити як загальне, так і різне в образах цих героїв і способах їхнього художнього втілення. Онєгін і Печорин — типові герої свого часу й одночасно універсальні людські типи. Однак якщо Пушкіна більшою мірою цікавить соціально-історичний аспект проблеми «зайвої людини», те Лермонтова хвилюють психологічна й філософська сторони цього питання Художня еволюція «зайвої людини» у російській класичній літературі триває насамперед в образах Обломова й Рудина в однойменних романах Гончарова й Тургенєва, які відбивають історичні зміни цього людського типу.