Переворот 28 червня 1762 р. Особою, в ім’я якого

Переворот 28 червня 1762 р.

Особою, в ім’я якого був початий рух, стала імператриця, що встигла придбати широку популярність, особливо у гвардійських полках. Імператор погано жив із дружиною, загрожував розвестися з нею й навіть заточити в монастир, а на її місце поставити близьку йому особу, племінницю канцлера графа Воронцова. Катерина довго трималася осторонь, терпляче переносячи своє положення й не входячи в прямі зносини з незадоволеними. Але сам Петро викликав її до дії. Щоб переповнити чашу російської прикрості й довести всенародне ремство до відкритого вибуху, імператор уклав мир (24 квітня 1762 р.) з тим самим Фрідріхом, що при Єлизаветі наведений був у розпач російськими перемогами. Тепер Петро відмовився не тільки від завоювань, навіть від тих, які сам уступав Фрідріх, від Східної Пруссії, не тільки уклав з ним мир, але приєднав свої війська до прусским, щоб діяти проти австрійців, недавніх російських союзників. Росіяни скреготали зубами від досади, як відзначають сучасники. За парадним обідом 9 червня з нагоди підтвердження цього мирного договору імператор привселюдно образив Катерину. Імператриця розплакалася. У той же вечір наказано було заарештувати її, що, втім, не було виконано по клопотанню одного з дядьків Петра, мимовільних винуватців цієї сцени. Із цього часу Катерина стала уважніше прислухатися до речень своїх друзів, які робилися їй, починаючи із самої смерті Єлизавети. Підприємству співчувало безліч осіб вищого петербурзького суспільства, большею частиною особисто скривджених Петром. Найбільш відомі з них — граф Микита Панин, 19-літня дама княгиня Дашкова, президент Академії наук граф Кирило Разумовский. Теперішніми ділками підприємства була гвардійська офіцерська молодь. Центром, біля якого з’єднувалися офіцери, служило ціле гніздо братів Орлових, з яких особливо видавалися двоє, Григорій і Олексій. Старший з них Григорій, артилерійський офіцер, давно був у зносинах з імператрицею, які мистецьки ховалися. Змовники ділилися на чотири відділення, на чолі яких стояли особливі вожді, що збиралися для нарад. Втім, не було звичайного конспіративного ритуалу, ні правильних зборів, ні розрахованих прийомів пропаганди; не помітно й докладно розробленого плану дій. Так у цьому й не було потреби: гвардія давно була так вихована цілим рядом палацових переворотів, що не мала потребу в особливій підготовці до подібному до підприємства, аби тільки була популярна особа, в ім’я якого завжди можна було підняти полки. Напередодні перевороту Катерина вважала на своїй стороні до 40 офіцерів і до 10 тисяч солдатів гвардії. Переворот не був ненавмисним: його всі чекали. Усього за тиждень до нього серед всі хвилювання, що підсилювалося, по вулицях ходили юрби народу, особливо гвардійців, і майже въявь «лаяли» государя. Вразливі спостерігачі вважали годинники чекаючи вибуху. Зрозуміло, до Петра йшли доноси, а т, веселий і безтурботний, не розуміючи серйозності положення, ні на що не обертав уваги й продовжував ветреничать в Оранієнбаумі, не приймаючи ніяких запобіжних заходів, навіть сам, як діяльний змовник проти самого себе, роздмухував вогонь, що жеврів. Закінчивши даремно для Росії одну війну, Петро затівав іншу, ще менш корисну, розірвавши з Данією, щоб повернути віднятий нею в Голштинии Шлезвиг. Войовничо рухаючи сили Російської імперії на маленьку Данію для відновлення цілості рідний Голштинии, Петро в той же час ратував за волю совісті в Росії. Синоду 25 червня даний був указ, що пропонувала рівність християнських віросповідань, необов’язковість постів, неосуд гріхів проти сьомої заповіді, «тому що й Христос не засуджував», відібрання в скарбницю всіх монастирських селян; у висновку указ жадав від Синоду незаперечного виконання всіх заходів імператора. Навіжені розпорядження Петра спонукували вірити самим неймовірним чуткам. Так, розповідали, що він хоче розвести всіх придворних дам з їхніми чоловіками й перевінчати з іншими за своїм вибором, а для приклада розвестися із власною дружиною й женитися на Єлизаветі Воронцовой, що, втім, могло трапитися. Стає зрозумілим загальна мовчазна угода в що б не стало позбутися від такого самодержця. Вичікували тільки доброї нагоди, і його підготовляв сам Петро своєю датською війною. Гвардія із прикрістю очікувала наказу виступати в похід за кордон, і приїзд государя в Петербург на проводи Панин уважав зручним моментом для перевороту. Але вибух був прискорений випадковою обставиною. До Пассеку вбіг стривоженийий преображенський капрал з питанням, чи незабаром скинуть імператора, і зі
звісткою, що імператриця загинула; тривога солдатів викликана була слухами, які розпускали про Катерину самі змовники. Пассек випровадив солдата, запевнивши його, що нічого подібного не трапилося, а той кинувся до іншого офіцера, що не принадлежали до змови, і сказав йому теж саме, додавши, що був уже в Пассека. Цей офіцер доніс про чутий по начальству, і 27 червня Пассек був арештований. Арешт його підняв на ноги всіх змовників, що злякалися, що арештований може видати їх під катуванням. Уночі вирішено було послати Олексія Орлова за Катериною, що жила в Петергофе чекаючи іменин імператора (29 червня) . Рано ранком 28 червня А. Орлів вбіг у спальню до Катерини й сказав, що Пассек арештовано. Абияк одягшись, імператриця села із фрейліною в карету Орлова, що поместились на козлах, і була привезена прямо в Измайловский полк. Давно підготовлені солдати по барабанному бої вибігли на площу й негайно присягнули, цілуючи руки, ноги, плаття імператриці. З’явився й сам полковник граф К. Разумовский. Потім у предшествии священика, що приводив, із хрестом у руці рушили в Семеновский полк, де повторилося те ж саме. На чолі обох полків, супроводжувана юрбою народу, Катерина поїхала в Казанський собор, де на молебні її виголосили самодержавною імператрицею. Звідси вона відправилася в нововідбудований Зимовий палац і застала там уже в зборі Сенат і Синод, які беззаперечно приєдналися до неї й присягнули. До руху примкнули конногвардейци й преображенци з деякими армійськими частинами й у числі понад 14 тисяч оточили палац, захоплено вітаючи Екатерину, що обходила полки,; юрба народу вторили військам. Без заперечень і коливань присягали й посадові особи, і прості люди, усі, хто не попадав у палац, усім тоді відкритий. Усе робилося якось саме собою, точно чиясь незрима рука заздалегідь усе приладила, всіх согласила й вчасно сповістила. Сама Катерина, бачачи, як радо її всі привітали, ловили її руку, пояснювала цю єдність народним характером руху: усі прийняли в ньому добровільна участь, почували себе в ньому самостійними діячами, а не поліцейськими ляльками або цікавими глядачами. Тим часом нашвидку склали й роздавали народу короткий маніфест, що возвещал, що імператриця по явному й нелицемірному бажанню всіх вірних підданих вступила на престол, ставши на захист православної російської церкви, росіянці переможної слави й внутрішніх порядків, зовсім ниспроверженних. Увечері 28 червня Катерина на чолі декількох полків, верхи, у гвардійському мундирі старого петровского покрою й у капелюсі, прикрашеним зеленою дубовою гілкою, з розпущеними довгими волоссями, поруч із княгинею Дашковой теж верхи й у гвардійському мундирі рушила в Петергоф, куди в той день повинен був приїхати з Оранієнбаума імператор зі свитою, щоб обідати в Монплезире, у петергофском павільйоні, де містилася Катерина. З більшим придворним суспільством Петро під’їхав до Монплезиру — він виявився порожнім. Обшарили весь сад — ніде її немає! Довідалися, що імператриця рано ранком тайкома виїхала в Петербург. Усе розгубилися в здивуванні. Три сановники, у тому числі канцлер Воронцов, догадуючись у чому справа, викликалися їхати в Петербург дізнатися, що там робиться, і присоромити імператрицю. Катерина всенародно запевняла після, що їм велено було навіть убити її у випадку потреби. Розвідники, приїхавши в Петербург, присягнули імператриці й не відвертали. Одержавши деякі звістки з Петербурга, у Петергофе прийнялися розсилати адьютантов і гусар по всіх дорогах до столиці, писати накази, давати ради, як надійти. Вирішено було захопити Кронштадт, щоб звідти діяти на столицю, користуючись морськими силами. Але коли імператор зі свитою наблизився до міцності, звідти було оголошено, що по ньому будуть стріляти, якщо він не вийде. У Петра не вистачило духу, щоб за порадою Миниха зстрибнути на берег або плисти до Ревеля, а звідти в Померанію й стати на чолі російської армії, що перебувала за кордоном. Петро забився в самий низ галери й серед ридань що супроводжували експидицию придворних дам поплив назад в Оранієнбаум. Спроба почати переговори з імператрицею не вдалася; речення помиритися й розділити влада залишилося без відповіді. Тоді Петро примушений був власноручно переписати й підписати присланий йому Катериною акт нібито «мимовільного» клятвеного зречення від престолу. Коли Катерина зі своїми полками ранком 29 червня зайняла Петергоф, а Петро дав відвезти себе туди з Оранієнбаума, його із працею захистили від роздратованих солдатів. У петергофском палаці від непосильних