Перинка голубка Вітер підніметься — і занесе перинка голубка на самоцвітний Урал або куди далі, у просторікувату Індію, а то опуститься на переделкинском асфальті жабеням, щоб проскакати разом із трясогузкою наперегони або знову піднятися при наступному пориві натхнення в надхмар’я От так і кружляє перинка голубка в російській літературі вже десятиліття, радуючись землі й небу. Це про нього сказане: малий золотник так доріг Микола Павлович Воронов — чудесний лірик. Лицар природи й краси, він із сім’ї Марлинского й Паустовского. Він романтик, а тому й закоханий у життя романтично. Старомодно?
Так, як на теперішній час старомодно. Але коли люди відірвуть погляд свій від золотого тельця заради вартого, то не намилуються на дорогоцінну перинку голубка. Лірика не може не бути не романтичной, не високої. Ця азбучна істина відома всім, але вірні їй тільки щирі поети Так заведено: жаба квакає, співочий птах співає, сонце сходить і заходить, а добре слово зм’якшує страждання.
Так заведено й те, що добре слово може витягти від щирого серця тільки той, хто сам пройшов через страждання, удосталь наївся березової каші, варити яку несказанна майстриня наша матінка Русь. Я тричі пройшов через «Юність у Железнодольске», щораз дивуючись не нелюдської людської стійкості (її нам не займати), а светозарности її автора, хоча в романі, де виведена безліч людських доль, немає ні однієї хоч мало-мальськи влаштованої. Колишні критики, люди літературні, скажуть, що в цієї светозарности немає нічого дивного, тому що спогаду про дитинство і юність завжди светозарни. Із критиками не посперечаєшся. Але все-таки в них не думка, а загальне місце, узяте зі стелі. У реальності дитинство і юність — самий драматичний період у житті людини. Светозарность — дарунок за перемогу людського духу над мороком соціальної дійсності.
Переможеш морок — будеш светозарен, будеш поетом, програєш — будеш критиком Разом з «Юністю в Желенодольске» і безліччю дивовижних оповідань і повістей, у яких потрясає не тільки поетичність описів при їхній доконаній точності, Воронов ще створив і романи в жанрі соціальної утопії. «Викрадачі сонця» і «Сам» — ця пародія на нащадків третього сина Ниючи, що претендують на владу над простими людьми. Викрадений хамами світло Воронов, уподібнюючись Прометею, повертає людям Так буде світло! Так буде Микола Павлович Воронов! Твір прочитав: 285 Оновлено ( 21.09.2014 10:17 )