Перший росіянин романтик. Жуковський
У самих джерел російського романтизму стояв один з ярчайших літераторів початку XIX сторіччя — Василь Андрійович Жуковський. Він є своєрідним "літературним Колумбом Русі", що відкрили "Америку романтизму", як назвав його Бєлінський. Сама природа подбала створити в особі поета "російська луна" для західноєвропейського романтизму. Але він не тільки писав прекрасним, продиктованим вільним натхненням Твір, але й жив натхненно, поетично. Тому вся творчість Жуковського пронизано природними й немудрими інтонаціями життя й природи. Непевність у можливість звичайного земного щастя й одночасно спрага знайти гармонію з миром стануть постійними супутниками Жуковського й багато в чому визначать характер його поетичної творчості. Перший надрукований вірш молодого поета закінчується так: Життя, друг мій, безодня Сліз і страждань… ("Травневий ранок" 1797 рік). Основним жанром поезії Жуковського є романтичні балади. Його уява цікавить все таинственно, сховане від людських очей, потойбічне, що ставить людини перед проблемою особистої відповідальності за вчинене, перед вибором між добром і злом. Тому перша його балада — "Людмила" — має незвичайний, фантастичний сюжет, в основу якого покладені релігійні подання, віра в чудесний порятунок і погибель душі. А в написаній пізніше (1808) баладі "Світлана", здається, оживають "преданья старовини глибокої". Стихія народного життя, фольклор стають для Жуковського джерелом високої поезії. Новій баладі властивий деякі народні риси російського національного побуту, стародавніх звичаїв і обрядів, зображених художньо, майстерно. Поет тонко й вірно передав читачеві стан дівочій душі, охопленої романтичним страхом перед можливими нічними чудесами: Боязкість у ній хвилює груди, Страшно їй назад глянути, Страх туманить ока… Жуковський пояснював ідейний зміст свого Твір тим, що Світлана, на відміну від Людмили, не возроптала на провидіння й тому знайшла щастя. Жуковський вірить у вічність любові й щастя, умовою яких є вірність "до труни" і "за труною". Любов тріумфує над смертю — от романтична ідея балади. У жовтні 1812 року, перед боєм під Таурином, Жуковський написало свій кращий цивільний добуток — поему "Співак у стані російських воїнів", що є романтичною одою. Така форма Твір, написана як пісня із чергуванням запевов "співака" і приспівів хору воїнів, являє собою щось зовсім нове в російської поезії. У ній виражений патріотичний ентузіазм, знамениті героїчні традиції російського народу, які викликають у пам’яті образи Святослава, Дмитра Донського, Петра I, Суворова. Поет викликує: Хвала вам, чада колишнього років, Хвала вам, чада слави! Жуковський створює целую портретну галерею з 23-х офіцерів-героїв Вітчизняної війни. У неї входять Кутузов, Ермолов, Раєвський, отаман Платов, Дохтуров, Давидов, Кульнев, Багратіон і інші не менш значимі особистостей. Крім того, поет говорить про любов російських людей до Батьківщини, її природі, описує народний побут і характери: Про батьківщина свята, Яке серце не тремтить, Тебе благословляючи? У той же час поет продовжує розробку свого основного жанру — романтичної балади. Одним зі значних добутків того часу постійна балада "еолова арфа" (1814 рік). Написана на оригінальний сюжет, вона відрізнялася особливою художньою закінченістю й виявляла як сильні, так і слабкі сторони творчості Жуковського. У центрі його уваги були щиросердечні переживання героїв, їх піднята, ніжна й чиста любов, зміщена від життєвих інтересів навколишніх у своїй романтичній мрійності. Така любов приречена на невдачу в реальних, земних умовах. Тому для зображення своїх героїв поет використовує емоційно-вражаючі деталі. Він створює типово романтичний портрет, у якому немає нічого залежного від національності, місцевості, середовища, зате все виражає романтичну ідею автора. Такий і пейзаж балади, що безпосередньо служить для вираження ліричних переживань героїв і самого поета, засобом для созданияромантического настрою: На темні зводи Багряним щитом покотив місяць; И озера води Струмистим сияньем покрила вона… Центральним епізодом балади стає розмова Минвани й Арминия в саду на таємному побаченні. Арминий повний сумовитої туги й передчуття неминучої розлуки й смерті. Це улюблена романтична-лірик-романтична тема Жуковського: Коли ж мій юний, Убитий печалию, колір обпаде, Об вірні струни, У вас із колишньою любов’ю душу перейде. Значне місце в лірику Жуковського займає зображення природи. Він виступив як перший творець лірич
ного пейзажу в російській літературі, і в цьому він указав дорогу іншим поетам. В образах сільської природи поет шукав відбиття своїх мрійливих і замислених переживань: Місяця збитковий лик встає через пагорби… Про тихий піднебінь замислених світило, Як зиблется твій блиск на сутінку лісів! Як блідо брег ти озлатило! ("Вечір" 1806 рік). Жуковський знаходив у пейзажі абсолютно нові фарби й риси, які здатні були виразити стан його душі. Це допомогло поетові відшукати в природі такі легкі переходи й тонкі відтінки, які до Жуковського не знаходили втілення в російської поезії. Він не шукав у ній нічого величний і грандіозного: поет цінував у ній спокій, тишу, безтурботність. Тому Жуковський малював природу російської півночі такий, котрий вона буває влітку або ранньої осінню, тихим ранком або ясним вечором — без бури й негоди: Все тихо: гаю сплять; в окраїні спокій; Простягшись на траві під вербою нахиленої, Слухаю, як дзюрчить, сливаяся з рікою, Потік, кущами осінений. Сила його зображальності — в умінні вловити найтонші переливи фарб, шерехи, трепети, відблиски гаснучого вечора. Жуковський лише зрідка прибігає до уособлення природи, до емоційних епітетів. Частіше в картинах природи, які малює поет, є присутнім присутнім її людин. Він і природа в нього дані в деякій єдності. Описуються не стільки явища природи, скільки щиросердечний стан людини. От чому пейзажі Жуковського називають "пейзажами душі". "Життя душі" і є теперішній предмет елегії поета. Вся творчість зрілого Жуковського пронизує романтична ідея двох мирів: миру явищ і миру таємничого, потойбічного. Зовнішня точність опису заважає осягнути таємниці світобудови, доступної тільки інтуїції, миттєвому поетичному осяянню й моральному почуттю. Жуковський тому й зосереджений на почуттях душі, що на них відгукується "незрима душа" природи: Мій слух у цій тиші приветний голос чує… Як би невидиме дихає… Душу незрима подъемлет голос свій З моєї розмовляти душою. ("Слов’янка", 1815 рік) Ще один приклад вірша — "пейзажу душі" — елегія "Море" (1822 р.), що високо оцінив А. С. Пушкіна. У порівнянні з елегією "Вечір", в "Море" Жуковський дуже часто прибігає до уособлення природи. Романтична ідея двох мирів у цьому Твір виражається протиставленням небо^-піднебінн-мор-небо. Картини стану моря пов’язані з настроєм, миром емоцій і почуттів людини (повні "тревожною думою"). І дійсно, елегія є зразком романтичної пейзажної лірики: Безмовне море, блакитне море, Коштую зачарований над безоднею твоєї. Ти жваво; ти дихаєш; схвильованою любов’ю, Тревожною думою наповнене ти. Таким чином, вся наступна російська лірика була продовженням поезії Жуковського. Він "відкрив російської поезії душу людську" (Г. А. Гуковский), тобто став першим російським романтиком. Те, що колись уважалося надбанням розуму, у Жуковського стало частиною щиросердечного життя, що додала особливий ліризм його поетичній творчості. Не тільки любов і дружба, але й філософія, мораль, соціальні аспекти життя з’явилися предметом внутрішнього переживання в житті й творчості поета