Твір по літературі: Петербург достоєвського в романі Злочин і покарання Відмітною рисою російської суспільної думки, російської літератури завжди була напруженість духовних шукань, прагнення письменників до постановки корінних філософських, світоглядних питань, пов’язаних з моральною орієнтацією людини у світі, до пошуків сенсу життя. Духовний мир героїв Достоєвського розкривається через такі категорії, як зло, добро, воля, чеснота, необхідність, бог, безсмертя, совість. Достоєвський як художник відрізняється тонкістю психологічного аналізу, добутки його характеризуються глибиною філософського змісту. У цьому найважливіша особливість його творчості. Герої його _ це люди шукаючою, одержимі тією або іншою ідеєю, всі інтереси їх зосереджені навколо якого-небудь питання, — над дозволом якого вони мучаються.
Образ Петербурга даний яскраво, у динаміку, місто персоніфікує душі роздертих трагізмом життя героїв. Петербург _ це теж один з героїв, що постійно є присутнім у творах Достоєвського. Образ Петербурга створювали у своїх добутках і Пушкін, і Гоголь, і Некрасов, розкриваючи всі нові й нові його грані. Достоєвський малює Петербург у пору стрімкого розвитку капіталізму, коли стали, як гриби рости дохідні будинки, банкірські контори, магазини, заводи, робочі передмістя. Місто _ це не просто тло, на якому відбувається дія, це теж своєрідне «діюча особа». Петербург Достоєвського душить, давить, навіває кошмарні бачення, вселяє божевільні ідеї.
Достоєвський малює нетрі Петербурга: багато распивочних, п’яних, голодних, що втратили сенс життя людей, які нерідко кінчають із собою, не витримавши нестерпного життя. Розкольників соромиться свого лахміття, уникає зустрічей зі знайомими на вулиці, він заборгував господарці й намагається не бачити її зайвий раз, щоб уникнути лайки й лементу. Кімната його схожа на задушливу шафу. Багато хто живуть ще гірше, ніж Розкольників, хоча якщо задуматися, то приходить думка _ люди живуть не тільки в задушливих кімнатах трущобного Петербурга, але й у внутрішній духоті, втрачаючи людський вигляд. П’яний, занепалий, напівбожевільний Мармеладов ясно розуміє жах і безвихідність положення, у якому перебуває його сім’я: дружина згоряє в сухоті, діти голодні й роздягнені. Соня заради порятунку сім’ї продає себе.
Розкольників, побувавши в цій сім’ї, вражений ще більш нестерпними умовами життя. Не краще доля матері Раскольникова і його сестри Дуни. Петербург _ це символ страшного миру, де все продається й усе купується; де немає порятунку бідн і слабкому, де панують «вовчі» закони. Образ Алени Іванівни, баби-процентщици, постійно є присутнім у хворих мріях Раскольникова. «Маленька й паскудненька», вона б’є свою сестру Лизавету, що перебуває від її в залежності.
Вона скупа й дає гроші за речі, принесені в заставу. Бере величезні відсотки з людей, користуючись їхнім безвихідним положенням. У романі дуже чітко відбилися соціальні протиріччя другої половини XIX століття. Між дворянством і народом, на думку Достоєвського, лежить величезна прірва, це викликано небажанням «верхів» що-небудь змінити в суспільному устрої. Достоєвський, показуючи жахи, все-таки відкидає революційний шлях перебудови суспільства. Головне в спадщині Достоєвського, незважаючи на його омани, _ це та жорстока правдаа, що письменник показала своїм сучасникам. Із всіх сторінок роману віє самітністю й безвихідністю загубленої людини в цьому кам’яному «мішку», називаному містом.
Достоєвський мріє знайти вихід із царства ворожнечі й наживи, але роман не показує виходу з тупика. Тупик чекає кожного з героїв. Кидається з мосту жінка, кінчаючи самогубством, роздавлений коляскою Мармеладов, робить убивство Родіон Розкольників, п’ють, не бачачи виходу, щоб забутися, герої Достоєвського. Це всі життєві тупики, доведених до розпачу людей. Життєві тупики героїв Достоєвського стали страшною реальністю для самого письменника. Достоєвський писав: «Я задумав роман у каторзі, лежачи на нарах, у важку мінуту сумуй.» Особливість творчості Достоєвського в тім, що він перший став творцем соціально-психологічного роману. У чому його сутність?
Це яскравий показ внутрішнього миру окремої людини, дослідження психології особистості, типової для різних шарів, показ складних соціальних і моральних проблем. Роздуму письменника про сутність добра й зла, про протиріччя буржуазного миру, про шляхи, що ведуть до загального щастя, складні соціальні конфлікти суспільства й людини _ все це ставить Достоєвського в перший ряд класиків світової літератури. Новаторство Достоєвського полягає в тім, що він не тільки розкрив складний духовний мир «маленького», задавленого життям людини, але й зобразив нового героя літератури _ Петербург, з його що давить, мертвою хваткою хижака. Роман «Злочин і покарання» _ один із самих складних романів у світовій літературі. Суперечки про нього тривають уже друге сторіччя. Романи Достоєвського являють собою найстрашніше обвинувачення, кинуте в особу буржуазному суспільству. Воно _ щирий убивця й згубник людських душ. Саме воно, з його вовчими законами, розтоптало юність лагідної Соні, роздавило, як незначна комаха, Мармеладова, звело в могилу тридцятирічну Катерину Іванівну, вклало сокиру в руки Раскольникова. Духовний мир героїв Достоєвського розкривається через такі категорії, як зло, добро, воля, совість, необхідність, бог, безсмертя.
Мир виняткового, катастрофічного, трагедійного _ головний предмет аналізу роману. «Жорстокий талант», _ так визначив Достоєвського народник Михайлівський. Роман не дає ніяких підстав говорити про прогресивне значення капіталізму: капіталізм показаний у своїй похмурій, руйнівній стихії. Невід’ємну приналежність міста-душителя становить наявність дрібних хижаків: вуличних торговців, власників трактирів і «закладів», де продається й купується всі, навіть тіла. Убогість є причиною соціального зла, називаного. проституцією.
Дрібне хижацтво й спекуляція породжують безпросвітну вбогість, «лохмотников». Образ Петербурга має важливе композиційне значення. Перше враження від міста -^ це крайня тіснота. Мати Раскольникова говорить: «Тут і на вулицях, як у кімнатах без кватирок. Через весь роман проходять картини тісноти, товкучки, тисняви, бруду й смороду. Моральна атмосфера Петербурга _ це атмосфера загального роздратування, злості, глузування