Петербург Ф. Достоєвського (по романі «Злочин і покарання»). Петербург… Місто, до якого у своїх добутках зверталися багато письменників — від Ломоносова до поетів наших днів. «Дух неволі», відзначений у Петербурзі ще Пушкіним, наклав відбиток на розчарованих життям, передчасно утомлених героїв Гоголя, Блоку, Білого, Достоєвського. Але в останнє місто у всіх добутках багатоликий. Царствений град Петра, втілення сили й влади, відкривається мрійникові з «Бєлих ночей»; Раскольникову ж ближче інша, друга іпостась столиці — здавлений простір кварталів, що примикають до Сінної площі, темні двори, чорні сходи. Герой просто не зауважує іншого міста, він занадто поглинений своїми думками й переживаннями. Йому знаком тільки такий Петербург: «духота, штовханина, усюди известка, лісу, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відома кожному петербуржцеві». Родіон живе в комірці, що «походила більше на шафу, чим на квартиру». Письменник називає її й «піною», і «труною» — знаки надзвичайно замкнутого простору, а останнє найменування — смерті (недарма герой постійно лежить на ліжку). А це типова петербурзька кімнатка для бедних.
Зрозуміло, чому в такому просторі виношується страшна й зухвала теорія Раскольникова. Вулички Коломни також роблять гнітюче враження й на читача, і на героя. Дані письменником повторювані деталі — «сморід», «духота», «жару» — як би нагнітають обстановку напередодні трагедії. Жарі відповідає й домінуючий колір роману — жовтий. Це колір і шпалер, і меблів у комнатке процентщици, і одночасно визначальний колір столиці, тому що саме в жовтий красили всі казенні установи Вся дія розвертається в районі Сінний, населеними людьми на грані бідності й просто жебраками, п’яницями й повіями. Лише раз перед Раскольниковим виникає царствена панорама Петербурга.
І що ж? Вона йому далека, це не його місто. «Непоясненим холодом віяло на нього завжди від цієї чудової панорами; духом німим і глухим повна була для нього ця пишна картина…» Петербург даний у романі як самостійний персонаж, винуватець драм, що розігруються, ворожа людям сила. Атмосфера Сінної давить і калічить долі й душі людей, але придушує й чудова панорама Исаакиевского собору, оскільки «місту пишному» немає справи до страждань «міста бедного». Петербург — місто, де народжується злочин, місто, що народжує злочин. До речі, сам Розкольників підсвідомо відчуває вплив міської атмосфери на життя людей. Недарма, ще до вбивства, розум його займає думку, що добре б улаштувати високі фонтани на площах, щоб освіжити нестерпну атмосферу духоти — і в прямому, і в переносному значенні.