Петербург у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання»

Твір по літературі: Петербург у романі Ф. М. Достоєвського «Злочин і покарання» Часто говорять, що Петербург — це музей під відкритим небом. Його історичними будинками й пам’ятниками архітектури любуються не тільки петербуржці, але й туристи, що приїжджають із усіх боків світла. Багато хто з них хочуть не просто побачити це місто, насолодитися його неповторним стилем і перейнятися його настроєм, а подивитися на нього очами великого російського письменника — Федора Михайловича Достоєвського. Адже Петербург став одним з головних героїв книг цього письменника. Події його романів пов’язані з будинками, набережними, мостами, площами й провулками Петербурга «Петербург Достоєвського» — це цілий мир, у якому жили Родіон Розкольників, князь Мишкін, Макар Девушкин і інші герої його романів.

Столичне місто по-різному входило в їхню свідомість. Своє сприйняття Петербурга було й у самого письменника — захисника «принижених і ображених». Життя столиці Достоєвський у своїх добутках малював як яскраве, різке й «фантастичне» втілення всіх протиріч російського життя в цілому. Історія злочину Родіона Раскольникова розвертається на тлі реального життя Петербурга середини 60-х років XIX століття Картини жебрака Петербурга в романі «Злочин і покарання» пронизані глибоким болем за людину, пекучим почуттям соціального обурення.

Вигляд роману «Злочин і покарання» визначають картини бідності, безправ’я й безвихідності. Життєві тупики, самітність приводять героїв Достоєвського до пияцтва, злочину, смерті. Герої роману болісно усвідомлять безвихідність свого положення й жорстокість навколишньої їх дійсності Петербург виступає як підбурювач і невидимий учасник злочину Родіона Раскольникова. У трактирі поблизу Сінної він випадково чує розмову студента й офіцера про процентщице. У бруді, духоті, смороді, під п’яні лементи зав’язується його трагедія.

У трактирі звучить сповідь Мармеладова, у трактирі розкриває душу Свидригайлов. На бульварі Розкольників зустрічає підпилу, зганьблену дівчинку. На вулиці минає кров’ю сухотна Катерина Іванівна, у приступі божевілля заставляющая своїх голодних дітей танцювати й кривлятися перед перехожими. На вулиці затоптаний конями Мармеладов. На площі всенародно кається Розкольників У романі зображений центр торгівлі тодішнього Петербурга — Сінна площа, а також прилягаючі до неї похмурі вулиці й завулки. Єкатерининський канал Достоєвський називає «канавою». У часи Достоєвського на Сінній площі перебував головний ринок міста, тому там завжди — з раннього ранку й до пізнього вечора — юрбився народ. За два кроки від Сінної перебував Столярний провулок, відомий тим, що там перебувала велика кількість шинків.

Розкольників щоночі прокидається, коли п’яниці з лементами розходяться із цих шинків по будинках. Ф. М. Достоєвський добре знав район Сінної площі. Тут жив він сам, і тут він оселив героїв свого роману. От Розкольників, вертаючись до себе додому після болісного сну в кущах на Петровском острові, направився до Сінної площі: «Було біля дев’яти годин, коли він проходив по Сінний.

Всі торговці на столах, на лотках у крамницях і в крамничках замикали свої заклади або знімали й прибирали свій товар і розходилися по будинках, так само як і їхніх покупцях. Біля харчевень у нижніх поверхах, на брудних і смердючих дворах будинків Сінної площі, а найбільше в распивочних, юрбилося багато різного й усякого сорту промисловців і лохмотников… Отут лахміття не обертали на себе нічиєї зарозумілої уваги, і можна було ходити в якому завгодно виді, нікого не скандализуя». Розкольників — один із цієї юрби.

Проходячи повз торговців нитками, тасьмами й ситцевими хустками, він зненацька для себе почув розмову, з якого довідався, що «завтра, рівно в сім вечорів», баба-лихварка «залишиться будинку одна». Ця зустріч із міщанином, його дружиною й Лизаветой — сестрою процентщици — стала для нього вирішальної У липневу жару Розкольників бродить по вулицях міста: «На вулиці жару стояла страшна, до того ж духота, штовханина, усюди известка, лісу, цегла, пил і той особливий літній сморід, настільки відома кожному петербуржцеві, не спроможному найняти дачу». Заходи з «канави», із дворів, зі смітників, пил і духота — все це викликає в Раскольникова «почуття найглибшої огиди» і робить його думки ще більш кошмарними У романі неодноразово згадується Юсупов сад. Направляючись до баби-процентщице й проходячи мимо Юсупова саду, Розкольників «навіть дуже було зайнявся думкою про пристрій високих фонтанів і про те, як би вони добре освіжали повітря на всіх площах. Помалу він перейшов до переконання, що якби поширити Літній сад на всі Марсово поле й навіть з’єднати з палацовим Михайлівським садом, то була б прекрасна й полезнейшая для міста річ».

Імовірно, Достоєвський приписав Раскольникову власні думки, оскільки його дуже хвилювала ідея благоустрою міста. У Юсупов сад любив заходити друг Раскольникова — Разумихин. Цей-Сад називає Розкольників у розмові зі Свидригайловим. Деталями й сценами життя Петербурга пронизаний весь роман: «По старій звичці, звичайним шляхом своїх колишніх прогулянок, він направився на Сінну. Не доходячи до Сінний, на бруківці, перед молочною крамницею стояв молодий чорноволосий шарманщик і рожен якийсь досить чутливий роман».

Безцільно бродячи по місту, Розкольників заблукав в один із провулків: «Минувши площу, він потрапив у провулок… Він і колись проходив часто цим коротеньким провулком, що робить коліно й ведучим у Садову». Особливо його тягло до цих місць, коли ставало нудно на душі, «щоб ще тошнее було». Його долали думки про те, як у суспільстві «обессмислена людське життя, якою жахливою, ганебною ціною доводиться платити» за животіння У такий спосіб обличчя міста зливається із самими чорними думками Раскольникова, начебто спеціально для того, щоб остаточно доконати його. У романі «Принижений і ображені» Петербург також з’являється похмурим і недоброзичливим.

Очами героїв ми бачимо «мрячну перспективу вулиці, освітлену слабко мерехтливими в сирій імлі ліхтарями», «брудні будинки», «блискаючі від вогкості плити тротуарів», «похмурих, сердитих і промоклих перехожих», «всю цю картину, що обхоплював чорний, начебто залитий тушшю, купол петербурзького неба». Чудові палаци не можуть заслонити злиденних кварталів, де щодня відбуваються людські трагедії: «Похмура це була історія, одна з тих похмурих і болісних історій, які так часто й непримітно… збуваються під важким петербурзьким небом». Безсумнівно, опис будинків, вулиць, площ і каналів Петербурга вносить неповторний колорит в усі твори Достоєвського.

Але так само вірно й те, що сприйняття міста письменником стало частиною Петербурга, його легендою за назвою «Петербург Достоєвського».