Петро Перший: тиран і творець (по творчості А. Толстого) Паную Петру й Вам, про цар, хвала! Але вище вас, царі: дзвона М. Цветаева Про всіх російських царів написані художні твори. Але Петро Перший у цьому плані користувався найбільшою популярністю. Видимо, тому, що «прорубав вікно в Європу» і був першим реформатором державного масштабу в Росії.
Особливо ушановував його у своїй творчості А. С. Пушкін. По-моєму, природно, що до образа Петра Великого звернувся й письменник Олексій Толстой. Як відомо, цей письменник любив висвітлювати у своїх добутках судьбоносние часи. Уперше Петро з’явився в нього в оповіданні «День Петра», що був написаний відразу після революції 1917 року. Пізніше вийшла його п’єса «На дибі», що також зачіпала Петровскую епоху.
Від добутку до добутку толстовський Петро усе більше проявлявся як конкретна історична особистість, здатна помітно вплинути на хід історії держави Відомо, що А. Толстой цікавився політикою й по своїх політичних поглядах належав до прихильників зміцнення російської державності. Про це, він писав у своєму «Відкритому листі Н. В. Чайковському» напередодні повернення з еміграції: «…зміцнення російської державності, відновлення в розореній Росії господарського життя й твердження великодержавності Росії, — писав він, — для письменника головне завдання». Він уважав також, що єдиною силою, здатної в Росії впоратися із цим завданням, є більшовики. Тому А.
Толстой, офіційно не будучи прихильником більшовиків, все-таки був готовий з ними співробітничати на цьому ґрунті. Важко судити, наскільки щирі були його заяви про лояльність до радянської влади, але він досить безболісно на відміну від інших письменників пройшов шлях вживания в нове політичне й літературне середовище, хоча пролетарська критика була готова в будь-який момент оголосити його контрреволюціонером Переломним моментом у долі А. Толстого став 1930 рік, коли вийшла у світло перша книга роману «Петро Перший». Книга виявилася співзвучної часу. Більшовикам, я вважаю, сподобалася в романі тема становлення вождя. Товстої докладно описав дитинство, юність, період мужания майбутнього Петра Великого. Автор відзначав не тільки позитивні, але й негативні сторони характеру Петра, але він завжди їх виправдував державною необхідністю або самозахистом.
У принципі Петро в Толстого вийшов ідеальним реформатором, якого призвали час урятувати Росію й увести неї в цивілізований мир. Мені здається, що А. Толстой виявив дипломатичну гнучкість. Наприклад, описуючи стрілецький бунт, він сконцентрував всю увагу читача на зовнішньому історичному колориті тих подій, не намагаючись дати оцінку трагедії відповідно до сучасних норм моралі Товстої-Дипломат бачиться мені в багатьох епізодах цього роману. Наприклад, автор постійно порівнює Петра із князем Василем Голіциним і шведським королем Карлом XII. Зміст цих зіставлень полягає в тім, щоб показати важливість наявності в державі сильної царственої особистості в період реформ. Такий у Швеції є король Карл XII, а князь Голіцин просто теоретик, але не людина волі й дії, у нього немає хватки вождя.
Товстої дає зрозуміти, що Петро Перший вигідно відрізняється від них обох, але все-таки приклад йому краще брати з Карла XII, хоча той думає тільки про власну славу Письменник наділяє Петра здатністю переживати за славу батьківщини, і виходить ідеальний російський державний реформатор Сучасна історія довела, що правління Петра Першого коштувало Росії багатьох жертв і поразок. Про це не міг не знати А. Толстой, що мав блискуче утворення. Виходить, письменник послідовно й свідомо продовжував свою тонку дипломатичну лінію в розвитку образа царя-реформатора. Товстої особливо підкреслював, що у своїй діяльності Петро опирався на відданість спільній справі. Скасував всі привілеї за приналежність знатному роду. «Знатність по придатності вважати» — так розпорядився молодий цар Петро. У романі є епізоди, у яких описано, як показував свою державну неспроможність, наприклад, боярин Буйносов, і навпаки — незнатного роду люди довели своє піклування про державу, приклад тому — колишній московський торговець пирогами Меншиков і сімейство Бровкиних, які дослужилися до високих постів і звань Які би дипломатичні прийоми не використовував А.
Толстой, він не міг обійти всім відомих історичних фактів. А вони такі: Петро Перший побудував столицю на костях своїх підданих, улаштовував масові страти, переслідував людей за віру. Зробив ще багато вчинків, які неможливо виправдати ніякою історичною необхідністю. Зараз ми говоримо, що ідея державності не може бути вище людського життя й свободи особи, і ми впевнені в тім, що праві. Але ж усього кілька десятків років тому такі переконання могли собі дозволити лише такі люди, як Марина Цветаева, вірші якої я поставив епіграфом до свого твору. Ще в 1916 році вона закінчила свій вірш так: І цілий сорок сороков церков Сміються над гординею царів!
І я, слідом за великою поетесою, уважаю, що не треба нам більше ні царствених тиранів, ні царствених творців.