Пикуль Валентин Савович

Дата народження — 13 липня — 1928 Дата смерті — 17 вересня — 1990 Валентин Савович Пикуль, один з найвідоміших авторів популярних історичних романів 80-х років минулого століття, народився в Ленінграді 13 липня 1928 року Батько письменника, Сава Михайлович, був батальйонним комісаром Біломорської військової флотилії. В 1942 році сім’я одержала звістку про його загибель. Може бути, приклад батька-героя змусив хлопчика в 13 років бігти з будинку в школу юнг на Соловках, звідки в 1943 році він був відправлений служити на ескадрений міноносець «Грозний» Північний флот. Все пережите в цей період життя письменник відбив в автобіографічній повісті «Хлопчики з бантиками».

Після війни продовжити кар’єру військового не вдалося: в 1946 році Валентина Пикуля відрахували з Ленінградського підготовчого військово-морського училища «за недостачею знань». Невідомо, чим тоді керувався юнак, але із часу цієї невдачі він вирішив присвятити себе літературній творчості й почав відвідувати об’єднання молодих письменників, яким керував Вс. Рождественський. Він шукає свій шлях протягом декількох років: пише вірші, оповідання, звертаючись до історії Півночі, потім до історії Росії.

Працює без вихідних і відпусток, як на війні. Поступово стає власником унікальної бібліотеки (11 тисяч томів), збираючи необхідні матеріали по історії держав Перший його роман — «Курс на сонце», принесений у журнал «Зірка», — не був прийнятий редакцією через відверту слабість добутку.

Але Пикуль не залишав спроб. И в 1953 році перші оповідання, видані в альманасі «Молодої Ленінград», побачили світло, а вже в 1954 році вийшов його перший роман «Океанський патруль», що розповідає про військового Заполярье.

Цього разу критика оцінила добуток позитивно й автора навіть прийняли в Сполучник Письменників Незабаром Валентин Пикуль став працювати в жанрі історичної прози. Його перший роман, що описує минуле Росії, — «Баязет» — був опублікований в 1961 році. Імпульсом до створення роману послужили публікації С. С.

Смирнова про захисників Брестської міцності. Пикуль провів аналогію між цією подією й одним з епізодів російсько-турецької війни 1877 — 1878 р. Слідом за цим романом вийшов цілий ряд інших: «Париж на третя година» (1962), «На задворках великої імперії» ( 1964-66), цикл романів про події російської історії з 1725 по 1815 р., що стали найбільш популярними — «Пером і шпагою» (1972), «Слово й справа» ( 1974-75), «Фаворит» (1984Їхніми центральними персонажами є великі історичні особистості: князь Волинський, Єлизавета Петрівна, Потьомкін, Горчаков, Бирон, Ганна Иоановна. Ще один цикл склали романи про російсько-японську війну, об’єднані загальною назвою «Оборона»: «Багатство» (1977), «Три віки Окини-Сан» (1981), «Крейсера» (1985), «Каторга» (1987).

Непросто складалися відносини письменника як з літературними критиками, так і із вченими-істориками. Одні дорікали його у відсутності художності, «вогкості й непропрацьованості» тексту, інші — у безлічі історичних неточностей. Звичайно, романи В.

Пикуля не є документальним оповіданням. Але безсумнівною заслугою письменника можна назвати те, що йому вдалося привернути увагу читачів до історії — насамперед, до історії вітчизняної. Може бути, саме в цьому й полягає секрет успіху письменника.

Йому вдалося з’єднати хроніку історичних подій із захоплюючим сюжетом, що обумовило надзвичайну популярність його романів. Вони публікувалися в журналах, які потім розходилися по руках у копіях (тоді ще навіть не на ксероксі, а на ротапринтекниги Пикуля продавалися по купонах як винагорода за здану макулатуру.

Їх давали почитати знайомим чи не під стан і на обмежений час і зараховували до дір. Всі його книги мали величезний успіх, популярність його була незвичайною. Працездатність Пикуля була унікальна За 40 років літературної діяльності Валентин Пикуль створив 30 романів і повістей. Не обійшло його увагою й уряд. Письменник був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора в 1978 і 1988 р. , Орденом Дружби народів, орденом Вітчизняної війни 2-й ступеня.

За роман «Крейсера» йому була присуджена Державна премія РСФСР ім. А. М. Горького, за роман «З тупика» — літературна премія Міністерства оборони СРСР (1968), за роман «Нечиста сила» — премія ім.

М. А.

Шолохова посмертно (1993). Помер письменник 17 липня 1990 року Вриге. Битва залізних канцлерів 2Багатство