От що скаже народ!.. думав я, виходячи з ложі в коридор після третьої дії «Грози», що закончились искреннейшим вибухом загального захвату й гарячих викликів автора
Враження сильне, глибоке й головним чином позитивно загальне зроблено було не другою дією драми, що, хоча й з деякою працею, але все-таки можна ще притягти до караючого й викривального роду літератури, —і а кінцем третього, у якому (кінці) анічогісінько іншого ні, крім поезії народного життя, —і сміло, широко й вільно захопленої художником в одному з її существеннейших моментів, що не допускають не тільки викриття, але навіть критики й аналізу: так цей момент схоплений і переданий поетично, безпосередньо. Ви не були ще на поданні, але ви знаєте цей чудовий по своїй сміливій поезії момент —і цю небувалу досі ніч побачення в яру, всією дихаючою близькістю Волги, всю благоухающую заходом трав широких її лугів, всіма звучними вільними піснями, «забавними», таємними мовленнями, всю повну чарівності страсті веселої й розгульної й не меншої чарівності страсті глибокої й трагічно-фатальний. Це адже створено так, начебто не художника, а цілий народ створював отут! І це-те саме було всього сильніше відчуте в добутку массою, і притім массою в Петербурзі, дивуй би в Москві, —і массою сложною, разнородною, —і відчуто при всієї неминучій (хоча значно меншої проти звичаю) фальші, при всій страхаючій різкості олександрійського виконання
Для мене особисто, людини в народ віруючі й давно, раніше вашого Лаврецкого, що воспитали в собі смиренність перед народною правдою, розуміння й почуття народу становлять вищий критериум, що допускає над собою в потрібних випадках перевірку одним, уже тільки останнім, самим загальним критериумом християнства. Не народ існує для словесності, а словесність (у самому великому змісті, тобто як весь різноманітний прояв життя в слові) для народу, —і й не словесністю створюється народ, а народом словесність. Усяка ж словесність, що думає створити або перестворити народ… Але тут я краще покамест зупиню мовлення свою й не докінчу думки, як Гамлет не докінчує фрази: «И якщо сонце зароджує хробаків у дохлому собаці…» 4
Напередодні подання «Грози» я довго говорив з вами багато про що 5, що для мене й, судячи із симпатії вашої до розмови, для вас самих становить істотне вірування стосовно мистецтва й до життя. Я збирався було писати до вас ряд листів, у яких з возможною й нужною —і не для вас, звичайно, а для інших, читачів —і ясністю, з возможною й зовсім ненужною, але считающеюся за потрібну в наше відвикле від відверненого мислення час, виразністю, викласти положення й логічно життєві наслідки того загального погляду на мистецтво й відносини мистецтва до життя, що я не раз називало ідеально^-художнім. Погляд цей —і не новий який-небудь, —і й, стало бути, я не маю претензії називати його моїм поглядом; називаю же я його так, тобто ідеально^-художнім, у противуположность двом іншим: 1) погляду, що привласнив собі в недавній час назва реального6, але, по суті, теоретичному, що розстеляє бідне життя на прокрустово ложі, що підкоряє її більш-менш вузької теорії, тобто сукупності останніх результатів, добутих розумом в останню мінуту сучасного життя, і 2) погляду, присвоивающему собі назва естетического, проповедивающему своя дилетантська байдужість до життя й до її істотних питань, в ім’я якогось мистецтва для мистецтва, а тому набагато більше заслуживающему назва погляду матеріального7, чи грубо матеріального, чи тонко матеріального, це зовсім однаково. Природно, що, противуполагая ідеально-художній погляд естетическому в такому змісті, —і я не думаю ставити мистецтву які-небудь зовнішні цілі або завдання. Мистецтво існує для душі людської й виражає її вічну сутність у вільній творчості образів, і по цьому самий воно —і незалежно, існує саме по собі й саме для себе, як все органічне, але душу й життя, а не порожню гру, має своїм органічним змістом
Замість розвитку цих загальних основ, замість задуманих було мною чисто філософських бесід, які відкладаються на невизначений час, але все-таки, якщо накиплять коли-небудь, те будуть звернені до вас, я, весь під впливом живого й, з усіма його недоліками, істинно могутнього художнього явища, зважився повести з вами багато хто й довгі мовлення про Островського й значення його поетичної діяльності, —і мовлення, які насамперед і паче всього будуть щирі, тобто будуть ставитися до самої сутності справи, а не до чого-небудь сторонньому, поза справою лежачий, і сама справа навмисно або ненавмисно затемняющет
Якщо деякі з основних положень і наслідків ідеально-художнього погляду, у застосуванні до розглянутих явищ, зажадають по суті самої справи досить докладного розвитку, —і я буду без побоювання віддаватися таким вимогам по досить зрозумілому бажанню бути зовсім зрозумілим моїм читачам
Із приводу цього я дозволяю собі зробити невелике, чисто особистий відступ: зізнатися вам відверто —і скарги на незрозумілість мого звичайного викладу мені серйозно набридли;8 тому що я, як людина переконання, дозволяю собі дорожити моїм переконанням. Переконання —і якщо воно є дійсне переконання —і купується по більшій частині ценою розумових і моральних процесів, більш-менш тривалих переворотів у щиросердечному організмі, —і процесів і переворотів, не завжди, як ви знаєте, легенів —і а не приходить із вітру. У кому є сильна потреба висловити свої переконання, у тім дуже природно й бажання, щоб з ними, із це складове моральне життя людини переконаннями, або погоджувалися, або, що точно так само важливо, сперечалися. До цих же пор я ще не мав задоволення сперечатися як ні з ким з теоретиків, так і ні з ким з естетиков.
Готовий з полною щирістю зізнатися в гріху деякої темряви викладу й деякої излишней прихильності до аналізу, я залишаюся, однак, при переконанні, що розумової ліні, ліні мислити й стежити за розвитком чужої думки, не треба по-справжньому балувати ні в собі, ні в інші. Стислі форми філософського викладу —і зрозуміло, там, де вони потрібні, —і заміняють собою цілі сторінки резонерства, хоча, звичайно, жадають від читача самомислення, зовсім резонерством не необхідного
Не відступаючись тому анітрошки від права припускати в моїх читачах здатність мислити й стежити за розвитком чужої думки, я, у теперішньому випадку, постараюся тільки, як можливо, уникати стислих формул і термінів філософії тотожності 9, але —і порахував би гріхом заміняти їхнім резонерством. Резонерство рішуче огидно всякому, чиє мислення подужує істини хоч небагато більше складні, чим 2X2 = 4. Є мислення, та й не жіночі тільки, —і ви цього, на жаль, не домовили, —і в які 2X2 дають не 4, а стеаринову свічку…10 От для цих-те мислень і створене особливо резонерство. Ворушачи й дратуючи розумову хтивість, резонерство, цей процес без результатів, це щире і єдине мистецтво для мистецтва тим добре, що й на справу начебто схоже, тобто дає відомий ступінь насолоди, та й до справи ні до якому не веде, тобто не жадає від занимающихся їм ні розумових, ні моральних самопожертв
Істина філософська, як витончений добуток, пов’язана з известною цілістю, є органічна ланка цілого миру —і й цілий мир у ній просвічує як у цілому неподільному. Якщо душу ваша прийняла неї, вас осягнув уже цілий мир необхідно пов’язаних з нею думок: у неї є зв’язку, споріднення, історія й внаслідок цього непереборна, манлива вперед сила —і сила життя
Резонерство, це —і дагерротип, випадковий, сухий, мертвий, ні із чим розумно не зв’язаний, розумовий трутень, розумовий євнух, породження морального міщанства, його улюблене чадо, висиджене їм, як гомункулус Вагнером