Іншого роду письменники, що виступили після, були вже повними хазяями в зображуваному ними побуту, були чисті фахівці, або, мабуть, жанристи, —і в кращому розумінні цього слова, як м. Максимов, —і або в гіршому, як м. Потехин. Останній може бути очевидним доказом того, як крайність художнього специализма, або жанризм у гіршому змісті цього слова, —і суперечить поняттю про мистецтво; і його ж, відбита все-таки деяким, і навіть, мабуть, сильним, талантом, обличающая не те що простої коротке знайомство із зображуваним їм побутом, а безпосереднє з ним злиття діяльність, зіставлена й зрівняна з діяльністю Островського, висвітлює цю останню яскравим світлом. Г-Н Потехин, що виступив у своїх перших, грубих, як і всі наступні, але оригінальних по змісту й характерам повістях повним хазяїном мови й вдач вибраної їм сфери, у драмах своїх став, як фахівець, як жанрист, розвивати загальні народні завдання або мотиви Островського. Островський написав «Не у свої сани не сідай»; м. Потехин захопився, зрозуміло, мимоволі типом Русакова й драматичним відношенням батька й дочки й дав публіці «Людський суд —і не божий» 22, де тип Русакова перевів у жанр, долю дочки —і в сумну мелодраму, загальнодоступне патетичне —і в огидне виття крикливиці. Островський в особистості Петра Ілліча торкнув декількома художніми рисами розгонисту до безпутності широту російської натури. Г-Н Потехин поетичний, хоча тільки злегка торкнутий поетом тип Петра Ілліча спотворив у невгамовному мужику, три акти що пиячить і, нарешті, у четвертому доходящем з п’яних очей до уголовщини в драмі (!) «Чуже добро взапас нейдет», —і всіх жінок Островського перетворив у бабів, бабів-крикливиць, довбень-плакальниць, бабів-завивальщиц. Ніхто не запідозрить мене, звичайно, у тім, щоб я із презирством естетиков-аристократів уживав слова: мужик і баба,—і я хотів тільки вказівкою на жанризм пояснити діяльність Островського. Його типи —і не жанр, не спеціальність побуту, не мужики, не баби; хоча по місцях, де це потрібно, мужики, навіть ще специальнее: ямщики, —і баби різного роду: баби-халди, баби плакущие, є в нього зі своею особенною физиономиею. У нього російські люди й російські жінки в їх найбільш загальних визначеннях, у їхніх істотних рисах, є як типи, а не як жанр
КОМЕНТАРІ
Уперше: Росіянин мир, 1860, No 5, 16 січн., с. 20; No 6, 20 січн. с. 243; No 9, 30 січн., с. 35-36; No 11, 6 февр., с. 44. Друкується по: Изд. 1967, с. 367—404.
Лист перше
НЕМИНУЧІ ПИТАННЯ
1 Цитата з «Дворянського гнізда» Тургенєва (гл. 33).
2 Неточна цитата із драматичного нарису Н. В. Гоголя «Театральний роз’їзд після подання нової комедії» (1842).
3 Прем’єра «Грози» відбулася 2 грудня 1859 року в Олександрійському театрі в Петербурзі. Тургенєв не був на прем’єрі, але знав п’єсу: 27 листопада на його квартирі Островський читав «Грозу».
4 Цитата з «Гамлета» (акт 2, сцена 2).
5 Про цю зустріч немає ніяких відомостей
6 Мова йде про «реальну критику» Н. А. Добролюбова. Про суперечку Г. з «теоретиками» і «естетиками» див. вступну статтю
7 «Матеріальне» тут противополагается «ідеальному», духовному початку, тому що, з погляду Г., «естетики» типу А. В. Дружиніна стали байдужі до ідеалу й піднесених почуттів, проповідуючи чисто фізіологічну насолоду мистецтвом
8 Г. вислухував докори в тім, що сумбурно мислить і незрозуміло викладає свої думки, і від близьких друзів. Наприклад, усього за кілька місяців до того, як була написана ця стаття, у нього на цьому ґрунті відбулася сварка з Я. П. Полонским.
9 Філософія тотожності —і пізня філософія Шеллинга, що зробила на Г. великий вплив
10 У романі Тургенєва «Рудин» жінконенависник Пигасов запевняв, що жінка може сказати: «двічі дві —і стеаринові свічки» (гл. 2).
11 Стаття Н. А. Добролюбова «Темне царство» (Совр., 1859, No 7, 9). Знаменита стаття Добролюбова про «Грозу» —і «Промінь світла в темному царстві» (там же, 1860, No 10) —і тоді ще не була написана
12 Царська цензура багато років забороняла постановку п’єси «Свої люди —і сочтемся!» (1849) на сцені. Прем’єра відбулася рівно через рік після надрукування цих рядків —і 16 січня 1861 року в Олександрійському театрі
13 Г., мабуть, встиг забути зміст добролюбовской статті, тому що його виклад ідей критика («протестантка Липочка»; а далі піде мовлення «про протестанток Матрене Савишне й Марье Антипівні» з «Сімейної картини») щонайменше неточно. У дійсності в статті Добролюбова говориться про вплив, що спотворює, самодурства на Липочку, Марью Антипівну й інших героїнь, що породжує в їхніх характерах не протест, а лицемірство, черствість і нове самодурство
14 Мається на увазі рецензія А. Пальховского: «Гроза». Драма А. Н. Островського» (Московський вісник, 1859, No 49). Дійсно, «юний рецензент» вульгаризував ідеї Добролюбова про «темне царство» і витлумачив образ Катерини як сатиричний, негативний. Пізніше Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві» різко іронічно відгукнеться про цю статтю Пальховского.
15 Стаття А. Пальховского «Про російську жінку. Із приводу роману м. Гончарова «Обломів» (Присвячується винятково читачкам)» (Московський вісник, 1859, No 28) містила наївні ради жінкам негайно кинути «господарські турботи» і зайнятися моральним і інтелектуальним вихованням чоловіків. Безглуздо вбачати в такій статті вплив ідей Добролюбова, як це нижче робить Г.
16 «Небожественна комедія» (1835) —і драма польського поета Зигмунта Красиньского.
17 Цитата з «Грози» (дія 4, явище 1).
18 Г. був шанувальником творчості Вагнера й у своїх статтях залишив цікаві судження про його творчість: див. рецензію «Юдифь», опера в п’яти актах А. Н. Сєрова» (Якір, 1863, No 2) і огляд «Російський театр» (Епоха, 1864, No 1—2).
19 С художниками-фламандцями Дружинін порівнював И. А. Гончарова в рецензії «Росіяни в Японії на початку 1853 і наприкінці 1854 років. З дорожніх заміток И. А. Гончарова. Спб., 1855» (Совр., 1856, No 1, с. 12—16). Про відносини Григор’єва до «Фрегата «Паллада» Гончарова див. примеч. 12 до циклу «И. С. Тургенєв…», стаття четверта
20 Гибеллини —і політична партія в містах середньовічної Італії, прихильниця імперії, боровшаяся із гвельфами, захисниками влади тата
21 Кальдерон був католицьким священиком (придворним капеланом). Релігійні мотиви знайшли відбиття й у нього п’єсах
22 Цитата з «Євгенія Онєгіна» (гл. 4, строфа XXII).
23 Критиці піддавалися головним чином п’єси Островського «москвитянинского» періоду (першої половини 1850-х років).
24 Мова йде про грубу статтю якогось Н. П. Некрасова «Твір А. Островського» (Атеней, 1859, No 8). Вона з’явилася в останньому номері «західницького» журналу, що проіснував менш півтора літ
25 Мається на увазі стаття Н. С. Назарова «Твір А. Островського» (Отеч. зап., 1859, No 7, 8), що закінчувалася радою драматургові «мислити, мислити й мислити».
26 Цитата з «Євгенія Онєгіна» (гл. 7, строфа XXV).
27 Цитата із драми А. Н. Островського «Святковий сон —і до обіду» (картина 2).
28 Цитата із драми А. Н. Островського «У чужому бенкеті —і похмілля» (дія 2, явище 2).
29 Там же, явище 6.
30 Неуеденов —і герой комедії «Святковий сон —і до обіду».
31 Цитата із драми А. Н. Островського «Не зійшлися характерами» (картина 3, явище 4).
32 Натяк на статтю А. В. Дружиніна «Твір А. Островського» (Бдч, 1859, No 8).
33 Мова йде про рецензію М. И. Дарагана «Гроза. Драма г-на Островського» (Російська газета, 1859, No 8).
34 Мається на увазі рецензія: «Гроза» (Драма в 5-ти діях А. Н. Островського)» (Наш час, 1860, No 1, 4). Авторство Н. Ф. Павлова було розкрито в наступній журнальній полеміці. Різко критикував рецензію Н. Ф. Павлова Добролюбов у статті «Промінь світла в темному царстві».
35 Джерело вираження —і «Життя Мольера», написана Вольтером. Мольер нібито вимовив цю фразу, коли жебрак, якому він подали золоту монету, наздогнав його й запитав, не помилково чи він одержав золотий