36 Мається на увазі огляд А. Гиероглифова «Театральний літопис» (Театральний і музичний вісник, 1859, No 48).
Лист друге
СПРОБИ ДОЗВОЛУ
1 Цитата з «Полтави» (пісня третя).
2 «Новим словом» Г. уперше назвав творчість Островського в статті «Російська література в 1851 році». Над цим вираженням іронізували майже все критики тої пори: И. И. Панаєв, А. В. Дружинін, А. Д. Галахов і др.
3 Тут і нижче Г. згадує твори Островського, опубліковані в МГЛ 1847 року під назвами «Картина сімейного щастя» (No 60, 61); «Сцени з комедії «Неспроможний боржник» (No 7); «Записки замоскворецкого жителя» (No 119-121).
4 А. Н. Островський на першому етапі роботи над комедією «Свої люди —і сочтемся!» користувався незначною допомогою актора й драматурга Д. А. Горєва-Тарасенкова, чому під «Сценами з комедії…» і з’явилися ініціали обох (А. О. і Д. Г.). Але надалі Островський продовжив роботу над п’єсою один і, природно, поставив під нею лише свій підпис. Зненацька в 1856 році ліберальна печатка, особливо » Санкт-Петербурзькі відомості», обвинуватила Островського в утаюванні співавторства Горєва, що викликало бурхливу журнальну полеміку
5 Із цензурних міркувань Островський був змушений переробити текст п’єси «Свої люди —і сочтемся!» для Зібрання творів 1859 року. У новому варіанті п’єса закінчувалася приходом квартального й невдалою спробою Лазаря Подхалюзина дати йому хабар
6 Дійсно, виправлення Островського в п’єсі «Не так живи, як хочеться» для видання 1859 року невеликі, але істотні. Однак автор, як справедливо відзначив Г., не уник протиріч: з одного боку, мовлення Петра стало простіше й естественнее, з інший —і в його характері посилені риси ламаності, істеричності. Деякі довготи драматург скоротив, але з’явилися нові
7 Маються на увазі оповідання В. И. Даля про купецтво й міщанство: «Ковбасники й бородані» (1844), «Батько із сином» (1848) і др.
8 «Сон з нагоди однієї комедії» опублікований у Москв. (1851, No 7, 9—10). Нижче Григор’єв неточно цитує закінчення статті (No 9-10, з. 119-121).
9 Несхвальні (але без усякого «остервенения») відгуки про «Сон…» Алмазова втримувалися в оглядових статтях И. И. Панаєва (Совр., 1851, No 5) і А. Д. Галахова (Отеч. зап., 1851, No 8).
10 Натяк на А. В. Дружиніна, що запевняв, що Островський наслідує Гоголя, але не сказав ще нового слова в літературі («Листа іногороднього передплатника про російську журналістику» — Бдч, 1852, No 4, с. 210).
11 Маються на увазі анонімні рецензії на альманах «Комета», де був опублікований «Несподіваний випадок» (Совр., 1851, No 5; Отеч. зап., 1851, No 5). Автором другої з них був, мабуть, П. Н. Кудрявцев, якому належать всі відомі нам відкликання про Островського в Отеч. зап. початку 1850-х років
12 Вихорев, Маломальского, тіточка (Орися Федотівна) —і герої комедії Островського «Не у свої сани не сідай».
13 Мається на увазі рецензія Тургенєва на «Бідну наречену» (Совр., 1852, No 3).
14 У огляді П. Н. Кудрявцева «Журналістика» (Отеч. зап., 1853, No 4).
15 Тут і нижче викладаються точки зору, виражені в рецензіях на «Бідність не пороть» Н. Г. Чернишевського (Совр., 1854, No 5) і П. Н. Кудрявцева (Отеч. зап., 1854, No 6).
16 Мається на увазі п’єса А. Красовского «Наречений з Ножової Лінії» (1854), а також драми А. А. Потехина «Суд людський —і не божий» (1854), «Шуба овеча —і душу людська» (1854) і др.
17 Див. у програмній статті західника Е. Ф. Корша «Погляд на завдання сучасної критики»: «В Індії англійський солдат, а в Стирии австрійський жандарм є знаряддями освіченості» (Атеней, 1858, No 1, с. 65).
18 Протягом 1859 року в «Російському віснику» постійно друкувалися кореспонденції Н. В. Берга з Італії; у нарисі «По дорозі назад» Берг прославляє Росію (1859, жовтень, кн. 1, «Сучасний літопис», с. 236—237).
У редакційній передмові «Стаття м. Якушкина в «Російській бесіді» утримувався осуд псковської поліції за арешт письменника П. И. Якушкина; однак відразу обмовлялося, що поліція мала право запідозрити людину, що переодяглася в народний російський одяг (Росіянин вісник, 1859, вересень, кн. 1; Сучасний літопис, с. 94).
19 Г. не прав, тому що Н. А. Добролюбов із самого початку своєї діяльності вважав народності найголовнішою проблемою розвитку літератури як мистецтва. Див. його статті: «Кольцов А. В.», «Про ступінь участі народності в розвитку російської літератури», з більше пізніх статей —і «Промінь світла в темному царстві», «Кобзар» Тараса Шевченко». Інша справа, що тлумачення народностей у критиків було різне: Добролюбов розумів під народностями мистецтва відбиття інтересів працюючих мас, Г. прагнув звести народності в загальнонаціональну категорію, позбавлену станових і інших соціальних розходжень
20 Герой п’єси А. Н. Островського «Сімейна картина» (1847).
21 Г. завжди негативно ставився до Д. В. Григоровичу як до «західника», питавшемуся «свисока» описувати народне життя
22 П’єса А. А. Потехина «Суд людський —і не божий» була опублікована в Москв. (1854, No 23).