Інакше кажучи, викриття у внутрішній побутовій стороні нашого життя миру самодурства, тупоумства, затурканості й проч., незастосовне анітрошки до першого розряду обчислених драматичних добутків, додається з більшим успіхом до другого. Я думаю навіть так, що г. —ібов, хоча й односторонньо, але логічно вірно вивів теорію з уважного вивчення багатьох і притім досить яскравих сторін другого розряду комедій, і потім, захоплений пристрастю до логічних висновків quand meme {всупереч усьому, будь-що-будь (фр.).}, всупереч самому життю, підвів під логічний рівень і комедії першого розряду: інакше цього насилування й пояснити собі неможливо. Не припускати ж з боку критика, тобто суспільного разъяснителя, зобов’язаного своїм званням шукати серйозно правди й серйозно ж передавати результати своїх шукань, —і не припускати ж, говорю я, свідому, навмисний виверт, деспотичний бажання змусити життя і її явища жити, на зло їхній власній істоті, за законами теорії? Або вуж всі теоретики по натурі несвідомо деспоти, і про всякому з них може бути сказане у відомому відношенні те, що пушкінський Мазепа говорить про Карла XII:
Як полк вертітися він долю
Змусити хоче барабаном! 1
Видно, так! Але як би те не було, а перед нами все-таки нероз’яснене, навіть —і як здається по наведеному мною поділу шарів —і роздвоєне, суперечне саме собі явище; перед нами справа, що переходила кілька інстанцій, у кожній вирішене різним образом і саме, очевидно, що подав привід до таких різних рішень
Що ж це таке? У чи самій справі Островський, починаючи з комедії «У чужому бенкеті похмілля», іде іншим шляхом, а не тим, яким він пішов, після першої своєї комедії, в «Бідній нареченій» і інших добутках? І який із цих двох шляхів указувало йому його покликання, якщо два шляхи дійсно були, —і а вони, ці два шляхи, є необхідно, якщо тільки прийняти за пояснення діяльності Островського теорію г. —ібова? І в якому із двох перших, дорівнює капітальних творів Островського, дорівнює широко обіймають зображені в них мири: в «Свої люди сочтемся» або в «Бідній нареченій», виразилося особливо покликання Островського, його завдання, його художньо-суспільне слово? І, нарешті, чи точно є в діяльності нашого першого і єдиного народного драматурга роздвоєння?.. От питання, які необхідно вимагають дозволу, —і а тим часом анітрошки не дозволені, а скоріше заплутані теорією публіциста «Сучасника», і без дозволу яких Островський залишається, повторюю знову, все-таки загадковим, незрозумілим явищем, як у ті дні, коли вираження «нове слово», ужите вашим покорнейшим слугою із приводу «Бідної нареченої», збуджувало такі знущання в петербурзьких критиках 2.
Діяльність Островського починається, властиво, з 1847 року. Для повноти моїх критичних нарисів привожу перелік усього ним написаного до комедії «У чужому бенкеті похмілля», як грані другої смуги його розвитку, у хронологічному порядку
1) «Сімейна картина». Надрукована в «Московському міському листку» 1847 року 3, передрукована без змін у повнім зібранні творів 1859 року. У цій же, тільки рік газеті, що видавався, надрукована сцена з комедії «Свої люди сочтемся», що носили тоді назву: «Банкрут», сцена, підписана буквами А. О. і Д. Г. —і буквами, що подали згодом привід до жалюгідної історії, чимале час срамившей деякі журнали й газети 4.
2) «Нариси Замоскворечья», невелике оповідання в «Московському міському листку» 1847 року, що не ввійшов, на жаль, у повне зібрання творів 1859 року
3) «Свої люди сочтемся», комедія в чотирьох діях, в «Москвитянине» 1850 року й окремою книжкою. Надрукована з деякими скороченнями й зміною кінця (досить невдалим, крім збільшення однієї, яркою й найвищою мірою знаменної, риси в характері Лазаря) 5 у повнім зібранні творів
4) «Ранок парубка», в «Москвитянине» 1850 року. Передруковано без змін у повнім зібранні творів
5) «Несподіваний випадок», сцени, —і в альманасі «Комета» 1851 року. Не ввійшло в збори творів
6) «Бідна наречена», комедія в п’яти діях, —і в «Москвитянине» 1852 року. Передрукована в першому томі творів
7) «Не у свої сани не сідай», комедія в трьох діях, —і в «Москвитянине» 1853 року й в 1-м томі творів
8) «Бідність не пороть», комедія в трьох діях, надрукована без змін в 2-м томі творів
9) «Не так живи, як хочеться», народна драма в трьох діях в «Москвитянине» 1855 року. Передрукована в 2-м томі творів, з невеликими, але досить цікавими для мислячого критика виправленнями, обличающими дивну хиткість відносин поета до своєму, може бути, улюбленому, але чомусь, що не виносилося дітищу 6.
На цьому добутку я поки зупиняюся. Тут грань усього безсумнівного. За «Не так живи, як хочеться», тобто з комедії «У чужому бенкеті похмілля», починається область спірного
Найперше із цих обчислених мною, більших і невеликих, більш-менш удалих, добутків носило на собі яскраву печатку самобутності таланта, що виражалася й 1) у новині побуту, виведеного поетом і до нього зовсім не початого, якщо виключити деякі нариси Луганського 7 і Вельтмана («Пригоди, почерпнуті з моря життєвого»), нариси, накидані цими обдарованими письменниками, так сказати, мимохіть, мимохідь, і 2) у новині відносин автора до дійсності взагалі, до зображеному їм побуту й до типів із цього побуту, особливо, і 3) у новині манери зображення, і 4) у новині мови, у його барвистості, особливості
Із усього цього нового, що з першої мінути своєї появи в літературі приносив із собою наш драматург, критика в стані була, та й тепер ще перебуває, зрозуміти тільки новину побуту, що він зображував. «Сімейна картина», найперше, але один з оконченнейших творів Островського, пройшло з появою своєму майже що непоміченим, та й не мудро: воно й у повнім зібранні творів, надрукованому досить разгонистим шрифтом, займає небагато більше півтора друкованого аркуша. Ще менш замічена була новина відносин до дійсності, відносин, радикально противуположних тим сентиментально-желчноболезненним відносинам, які лютували тоді в добутках петербурзької натуральної школи, у маленькому оповіданні «Нариси Замоскоречья», єдиному добутку, що вилився в Островського не в драматичній формі. Поява комедії «Свої люди сочтемся», як подія занадто яскраве, що висувалася далеко з ряду звичайних, наробило багато шуму, але не викликало ні однієї ділової критичної статті. Комедія здивувала критику, і комічне відношення критики до комедії зображено сміливими, дотепними, хоча й різких рисах в оригінальному жарті Эраста Благонравова: «Сон з нагоди однієї комедії» 8. У цьому жарті, написаної з усім шляхетним запалом юності, з усім захопленням правди, у жарті, що роздратував донезмоги тодішню критикові —і висловлений був уперше обдарованим критиком-гумористом глибоко вірний погляд на розходження нового таланта, що з’явився в нашій літературі, від таланта Гоголя. Дозволяю собі привести із чудової, не позабутої, але жарту, що загубилося в старому журналі, —і істотно важливе місце, що ставиться до цього розходження. Жарт Эраста Благонравова сама написаний у драматичній формі; в особах, що розмовляють у ній, виведені тодішні напрямки й відтінки напрямків. Парубкові, представникові крайності захоплення новим добутком, —і знавець західних літератур говорить: