Твір по літературі: Письмовий аналіз казки Казка — один з епічних жанрів літератури, для якого характерний глибокий підтекст. Саме тому до даного жанру звернувся Салтиков-Щедрін. Його казки — це окремий, самостійний етап його творчості, у якому уклалося все те, що письменник накопичував протягом чотирьох десятиліть свого творчого шляху. Сам він адресує свої казки «дітям неабиякого віку», тобто дорослим людям. І до них автор звертається досить суворо, розумно, висміюючи людські недоліки й пороки Казки Щедріна відрізняються щирими народностями. Піднімаючи в них самі злободенні питання російської дійсності, письменник виступає захисником народу й викривачем панівного класу. У казках Салтикова дійсно є деякі запозичення з народних казок. Це й чарівні перетворення, і вільна форма викладу, і головні герої — представники тварини мира Щедринская казка, звичайно ж, зовсім особлива варіація казкової форми. Письменник уперше наповнив її гострим суспільним змістом, змусив неї розкривати драми й комедії людського життя.
Майстер езопової мови, у казках, написаних в основному в роки найжорстокішої цензури, Щедрін використовує прийом іносказання. Під видом тварин і птахів їм зображуються представники різних класів і соціальних груп. Причому автор зло висміює не тільки всесильних панів, але й простих роботяг з їхньою рабською психологією. Салтиков-Щедрін нещадно критикує терпіння й сумирність простого російського народу Хочеться зупинитися на казці «Дикий поміщик», що написаний досить саркастично й гостро — розумно. У ній протипоставлені представники різних соціальних шарів — народ і дворяни. З їдкою іронією автор пише: «У деякому царстві, у деякій державі жив-був поміщик, жив і на світло глядючи радувався. Усього в нього було досить: і селян, і хліба, і худоби, і землі, і садів.
І був той поміщик дурний, читав газету «Звістка» і тіло мав м’яке, біле й розсипчасте». Зрозуміло, поміщик цей нічого робити не вмів і мріяв тільки про те, щоб позбутися від «холопьего духу». Один раз Бог почув його молитвам, і, нарешті, мужицький мир зник. І залишився «російський дворянин князь Урус-Кучум-Кильдибаев» один. Обертає на себе увага незвичайне прізвище. Подібні «багатоповерхові» прізвища з тюркським звучанням були приналежністю древніх, вищих аристократичних пологів, але під пером Щедріна вона здобуває безглузде й досить смішне звучання Залишився поміщик один. Спочатку він є нам у вигляді «твердого душею» непохитного кріпосника, переконаного в природній, природному перевазі вищих кіл над простими, звичайними людьми, які дратують його навіть своєю присутністю Але поступово він здичавів: «…весь він, з голови так ніг, обростив волоссями, немов древній Исав, а нігті в нього зробилися як залізні…
ходив же усе більше рачки… Втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки… Але хвоста ще не придбав». Натяк цілком ясний — працею селян живуть барі, і тому в них усього багато: і хліба, і м’яса, і фруктів. І виявляється, що в глибині нібито шляхетної особистості — навіть не дикун, а примітивна тварина. На людину «князь» схожий тільки доти, поки його годує, умиває й подає чистий одяг, словом, тримає в людському образі Сенька — збірний образ селянина Але без «холопів» страждає не тільки поміщик.
Туго доводиться й місту (припинився підвіз продуктів з маєтку) і навіть державі (комусь стало платити податки). Автор переконаний у тім, що творець основних матеріальних і духовних цінностей — народ, саме він — поїльник і годувальник, опора держави. Але в той же час Щедрін щиро ремствує на те, що народ занадто вуж терплячий, забитий і темний. Він натякає, що пануючі сили, що коштують над народом, хоча й жорстокі, але не такі вуж всесильні, і при бажанні їх можна перемогти