Твір по літературі: Побут і вдачі «Темного царства» у п’єсі А. Н. Островського «Гроза» Читаючи твору Островського, ми мимоволі попадаємо в ту атмосферу, що панує в даному суспільстві, і стаємо безпосередніми учасниками тих подій, які відбуваються на сцені. Ми зливаємося з юрбою і як би з боку спостерігаємо за життям героїв Так, виявившись у приволзькому місті Калинове, ми можемо спостерігати побут і вдачі його жителів. Основну масу становить купецтво, життя якого з такою майстерністю й знанням справи показав драматург у своїх п’єсах. Саме воно і є тим «темним царством», що править бал у таких тихих провінційних приволзьких містах, як Калинов. Познайомимося із представниками цього суспільства. На самому початку добутку ми довідаємося про Дикий, «значній особі» у місті, купці. От як говорить про нього Шапкин: «Уж такого-те ругателя, як у нас Савел Прокофьич, пошукати ще.
Нізащо людини обірве». Відразу ми чуємо й про Кабанихе й розуміємо, що вони з Диким «одного поля ягоди». «Вид незвичайний! Краса! Душу радується», — викликує Кулигин, але на тлі цього прекрасного пейзажу рисується безвідрадна картина життя, що з’являється перед нами в «Грозі». Саме Кулигин дає точну й чітку характеристику побуту, вдач і звичаїв, що панують у місті Розжарюй-Нове.
Він один з деяких усвідомлює ту атмосферу, що зложилася в місті. Він прямо говорить про неосвіченість і неуцтво мас, про неможливість чесною працею заробити гроші, вибитися в люди з-під кабали знатних і важливих осіб у місті. Вони живуть удалині від цивилиза-.ции й не дуже-те до неї прагнуть. Збереження старих підвалин, страх перед всім новим, відсутність усякого закону й влада сили — от закон і норма їхнього життя, от чим живуть і задовольняються ці люди. Вони підкоряють собі всіх, хто їх оточує, придушують усякий протест, будь-який прояв особистості Островський показує нам типових представників цього суспільства — Кабаниху й Дикого. Ці особи займають особливе положення в суспільстві, їх бояться й тому поважають, вони мають капітал, а отже, — влада. Для них не існує загальних законів, вони створили свої й змушують інших жити відповідно до них. Вони прагнуть до того, щоб підкорити собі тих, хто слабкіше, і «улестити» ті, хто сильніше.
Вони деспоти як у житті, так і в сім’ї. Ми бачимо це беззаперечне підпорядкування Тихона своєї матері, а Бориса — своєму дядькові. Але якщо Кабаниха сварить «під видом благочестя», те Дикої лається так, «як з ланцюга зірвався». Ні той, ні іншої не бажає визнавати нічого нового, а хоче жити по домостроївських порядках. Їхнє неуцтво в сполученні зі скнарістю викликають у нас не тільки сміх, але й гірку усмішку. Згадаємо міркування Дикого: «Яке ще там електричество!..
Гроза-Те нам на кару посилає, щоб ми почували, а ти хочеш тичинами так рожнами якимись, прости господи, оборонятися». Нас вражає їхню безсердечність стосовно залежного від них людям, небажання розстатися із грошима, обманювати при розрахунках з робітниками. Згадаємо, що розповідає Дикої: «Про пост якось, про великий, я говів, а отут нелегка й підсунь мужичонка; за грошима прийшов, дрова возив… Згрішив-Таки я: вилаяв, так вилаяв…
ледве не прибив». У цих володарів є й ті, хто мимоволі допомагає їм здійснювати їхнє панування. Це й Тихін, що своїм мовчанням і слабовіллям тільки сприяє зміцненню влади маменьки. Це й Фе^луша, неосвічена, дурна авторка всяких небилиць про цивілізований мир, це й городяни, що живуть у цьому місті й упокорилися з такими порядками. Всі вони разом і є тим «темним царством», що представлене впьесе. Островський, використовуючи різні художні засоби, показав нам типове провінційне місто з його звичаями й вдачами, місто, де панує сваволя, насильство, повне неуцтво, де придушується будь-який прояв до волі, волі духу