Твір по літературі: Початок духовного шляху олександра блоку ПРО, весна без кінця й без краю — Без кінця й без крат мрія! Довідаюся тебе, життя! Приймаю! И привітаю дзенькотом щита! А.
Блок У цілому поезія Блоку сприймається як надзвичайно відверта й щира лірична сповідь, що розкриває щиросердечний мир людини, враженого суспільно-історичними протиріччями, що гранично загострилися в його епоху Сполучним початком цієї поезії, крапкою притягання її різних і різноманітних тим служить образ самого поета (або, точніше, ліричного героя), від імені якого йде лірична сповідь. Блок відкритий і прямо (як рідко хто до нього) затверджував у поезії свою літературну особистість, своє «я». Він сам охарактеризував всі свої вірші як розтягся на багато років «щоденник його життя». Але великий ліричний поет, говорячи про себе й про своєму, завжди говорить за всіх і про загальний.
Тому що щирий поет завжди «луна миру, а не тільки нянька своєї душі», по крилатому вираженню М. Горького. Поезія Олександра Блоку тому й придбала таке потужне й широке звучання, що цей лірик, зумівши відчути й втілити у своїй творчості головне й вирішальне в житті століття — ту боротьбу нового зі старим, котра склала основний зміст історичного процесу, знайшов право говорити вже не тільки від свого ім’я, але й від імені всього свого покоління, від імені тих, кого він назвав «дітьми страшного років Росії»: Породжені в роки глухі Шляхи не пам’ятають свого Ми — діти страшного років Росії — Забути не в силах нічого Спопеляючі роки! Безумья ль у вас, надії ль звістка?
Від днів війни, від днів волі — Кривавий відсвіт в особах є Час, історія, бура століття, що бушувала навколо Блоку, — от те середовище, у якій народжувалася його велика поезія, і реальне російське життя передреволюційного років завжди просвічує крізь її сюжети, символи й метафори. Тому глибоко прав був Блок, коли один раз, виступаючи перед публікою зі своїми віршами, у відповідь на прохання прочитати «про Росію» сказав: «Це все — про Росію». Шлях «серед революцій», пройдений Олександром Блоком, був аж ніяк не легким і не гладким Ідуть годинники, і дні, і роки, Хочу стряхнути якийсь сон, Глянути в особу людей, природи, Розсіяти сутінки часів,.,- писав Блок, і саме це становило суть і пафос його напружених ідейних і художніх шукань. Сутінки того часу, коли він жив і писав, часом, безперечно, затемнювали його зір. Але разом з тим саме життя владно переучувало поета, вела його за собою й допомагала йому стряхнути із себе тяготившие його «сни». А почав Блок саме з повного занурення в «сни», зі сповідання віри в можливість релігійно-морального перетворення миру й «духовного» відновлення людства. Випробовуючи сильний вплив модних у ту пору філософських і художніх поглядів (особливо глибоким був вплив, зроблене містичним поетом і філософом Володимиром Соловйовим), він намагався знайти у вірі в потойбічні «мири інші» відповідь на свої ще невиразні духовні запити й тривожні передчуття У юнацькій ліриці Блоку («Вірші про Прекрасну Даму») усе овіяно атмосферою містичної таємниці й чуда, що відбувається. Усе в цій ліриці «робко й темно», зибко й мрячно, часом невловимо, тільки «натяк» весняної пісні, тільки клаптик світлого неба, якісь відблиски, ка кие-те «кличі»…
І все це знаки «нетутешніх надій» на всесвітнє «непостижное чудо», на явище Вічної Діви, Прекрасної Дами, «величної Вічної Дружини», » Діви-Зорі — Купини», в образі якої для Блоку втілювався якийсь всеєдиний божественний початок, що долженствует «урятувати мир» і відродити людство до нового, ідеально-доконаного життя Передчуваю Тебе. Року проходять мимо — Усе у вигляді одному передчуваю Тебе Весь обрій у вогні — і ясний нестерпно. И мовчачи чекаю, — тужачи й люблячи… Входжу я в темні храми, Роблю бідний обряд, Там чекаю я Прекрасної Дами В мерцаньи червоних лампад… Ця тема очікування й передчуття якихось чудесних змін — пануюча в юнацькій ліриці Блоку. Поет уже й тоді почував неясну тривогу, ловив її «знаки», уже й тоді зауважував, що довкола нього шириться й росте «бура життя» (знаменно в цьому змісті вірш «Гамаюн, птах віщаючи»), але ще страшився цієї бури й намагався вкритися від її в ідеальний мир своєї мрії й фантазії, де немає ні людських сліз, ні борошн, ні крові, а тільки музика, троянди, лазур, «посмішки, казки й сни’.’. Навіть свої «земні», цілком реальні переживання й враження юний Блок намагався перетлумачити в дусі містичної віри, як щось «сверхреальное». Втім, живе почуття щирого поета часом пручалося цьому й уперто проростало крізь хитку оболонку умовного, міфологізованого миру, у якому він перебував.
Поезія суцільно й поруч перемагала в ранніх віршах Блоку метафізику. І тоді пейзажі й любовні сюжети знаходили художню плоть, як, наприклад, в оповіданні про безмовні зустрічі з коханою дівчиною («Ми зустрічалися з тобою на заході…»), де вечірній туман, брижі води, очерет і весло, яким збройна героїня, створюють естетическое, емоційне враження поза яких-небудь містичними тлумаченнями, і навіть «вечірні свічі», що загорялися на піщаній косі, втрачають свій алегоричний зміст, виявляючись на перевірку тонкоствольними соснами, освітленими призахідним сонцем. . Конкретно-почуттєве, емоційне, безпосереднє відчуття життя усе більш владно проникало в лірику Блоку — і тоді з’являлися такі вірші, як, приміром, «Мені снилися веселі думи… «, у яких ще притягальна для поета тема «справдженого чуда» дозволяється в зримій і пластично доконаній картині весняного льодоходу, і льодохід цей не алегоричний, а зовсім реальний, петербурзький, і «веселі червоні люди» із сокирами — це реальні петербурзькі теслі, що смолили човни на Великий Невке, де й спостерігав їх поет Але найбільше істотно, що в інтимний ліричний мир Блоку з кожним роком усе більш наполегливо уривалися враження соціальної дійсності. Мирні сільські пейзажі, на тлі яких развер тивался містичний роман поета з його Прекрасною Дамою, витісняються різко обкресленими, часто фантасмагоричними картинами великого міста Петербурга. І от що особливо знаменно: як тільки поет став уважніше, пристальнее вдивлятися в його реальне життя, що оточувало, йому відкрилися її дивовижні контрасти й непримиренні протиріччя — голод голодних і ситість ситих, і в ньому голосно заговорила совість