З іншого боку, добуток Блоку два рази згадується Ахматовій у прозаїчних матеріалах, що залишилися невикористаними, до поеми (уривки задуманого в 1959-19660 гг. «балетного сценарію») . В одному випадку — це накидань сцени, що характеризує художні смаки епохи: «Ольга в ложі дивиться шматочок мого балету «Сніжна маска»… «. Там же інший начерк, що лише частково відповідає друкованому початку третього розділу: «Арапчата розсовують завіса й… навколо старе місто Питер. новорічна, майже андерсеновская заметіль. Крізь неї — виденье (можна з «Сніжної маски») . Низка екіпажів, сани… «. Ще один відкинутий варіант, що заслуговує уваги: «Хуртовина, примари в хуртовині (може бути навіть — Дванадцять Блоку, на вдалечині й неясно)».
Із Блоком зв’язаний і основний любовний сюжет поеми Ахматовій, втілений традиційному маскарадному трикутнику: Коломбина — Пьеро — Арлекін. Бібліографічними прототипами, як відомо були: Коломбини — приятелька Ахматової, акторка й танцівниця О. А. Глєбова-Судейкина (дружина художника С. Ю. Судейкина) ; Пьеро — молодий поет, корнет Всеволод Князєв, що покінчив із собою на початку 1913 р., не зумівши пережити зраду своєї «Травиати» (як Глєбова названа в першій редакції поеми) ; прототипом Арлекіна послужив Блок. Цей любовний трикутник як структурна основа маскарадної імпровізації одержав особливо більшу популярність завдяки ліричній драмі Блоку «Балаганчик» (1906) , поставленої В. Э. Мейерхольдом у театрі В. Ф. Комиссаржевской ( 1906-1907) і вдруге через кілька років, у залі Тенишевского училища напередодні світової війни (квітень 1914р.) .
Виступаючи в ролі Арлекіна в любовному трикутнику, Блок уводиться в «Дев’ятсот тринадцятих років» як символічний образ епохи, «срібного століття у всій його величі й слабості» (говорячи словами Ахматової) , — як » людина-епоха», тобто як виразник своєї епохи. Розгортання цього образа відбулося в поемі не відразу. У першій редакції дані лише ключові рядки до образа романтичного демона, що поєднує крайності добра й зла, ідеальних зльотів і страшного падіння: На стіні його тонкий профіль Гаврило або Мефистофель Твій, красуня, паладин?
У первісній версії не ясно навіть, чи є він щасливим суперником драгуна — Пьеро, Сцена їхньої зустрічі до 1959р. читалася так:…
З посмішкою жертви вечернею
И блідни, чим святий Себастьян,
Весь зніяковівши, дивиться він крізь сльози,
Як тобі простягнули троянди,
Як суперник його рум’яний
В. М. Жирмунський (№11 стор. 76) зауважує тому приводу: » Рум’яний» суперник — епітет навряд чи підходящий для Блоку, тим більше в його ролі демонічного коханця. Але цей епітет є цитатою із самоописів Блоку й ряду характеристик його зовнішності замолоду, даних іншими. Ця «рум’яність» один час гнітила його (слово «рум’яний» ще раз з’являється у вірші Ахматової на зміряй Блоку: И приходять рум’яні вдовиці) , порівн. стих Блоку: И горнуться до нього… у його особі рум’янець (» Як важко мерцеві серед людей… » 1912) у першій публікації -«Сучасник» 1912, №11, пізніше відповідна строфа була опущена) . — Рожевість Блоку — постійний мотив у мемуарах Андрія Білого, порівн.: «Стрункий, з особою що рожевіє,… він жмурячись оглядав відблиски стекол» («Початок століття», стор. 458) , » Але.. чи Олександр Блок, — юнак цей, з особою, на якому без спалахів рум’янцю горить розоватий обветр»… (там же, стор. 287) .
Однак лише в 1962р. з’явилися розпізнавальні рядки:
Це він у переповненому залі
Слав ту чорну троянду в келиху…
И тоді ж епітет «рум’яний» був замінений нейтральним:
Як суперник його знаменитий
Уривок про Блок в остаточній редакції розширений додаванням вісімнадцяти віршів, що слагались поступово: 1956:
Але такі таяться чари
У цій страшній димній особі:
Плоть, майже що ставшая духом,
И античний локон над вухом —
Все таинственно впришельце.
1962:
Це він у переповненому залі
Слав ту чорну троянду в келиху,
Або все це було сном?
З мертвим серцем і мертвим поглядом
Він чи зустрівся з Командором,
У той пробравшись проклятий будинок?
1956:
И його повідано словом,
Як ви були в просторі новому,
Як поза часом були ви,
И в яких кришталях полярних,
И в яких сияньях бурштинових
Там в устя Лети Неви
Перша строфа, що примикає до попередньої, розвиває образ романтичного героя — «демона». Інше складається із чотирьох напівстроф, що містять послідовні алюзії на чотири відомих вірші Блоку, з яких два, — із циклу «Страшний мир», що мав для творчості Ахматової особливо велике значення
Перша, найбільш ясна («У ресторані», 1910) , не вимагає подальших роз’яснень. Друга зв’язана з віршем «Кроки Командора» ( 1910-1912) . Третя є перифразою присвяченому Андрію Білому («Милий брат! Завечоріло… «, 1906) :
Немов ми — у просторі новому,
Немов — у нові часах
Четверта віддалено перегукується з віршем «Знову засніжені колони… » (1909) , присвяченим В. Щеголевой і изображающим поїздку на острови:
Там, в устя Лети-Неви
Переклику «Поеми» з » Кроками Командора» Блоку
Для загальної концепції образа Блоку й всієї епохи в цілому особливо знаменне включення вірша «Кроки командора» у цей ланцюг алюзій. У вірші, що зображує засудженого на загибель Дон-Жуана, «зрадника» романтичному ідеалу єдиної й вічної любові, звучить той же мотив «відплати, що насувається,»:
Із країни блаженної, незнайомої, далекої
Чутно пенье півня
Що зрадникові блаженства звуки?
Миті життя полічені…
Порівн. невипадковий відгомін цього мотиву в поемі Ахматової:
Лемент півнячий нам тільки сниться,
За віконцем Нева димиться
Ніч бездонна й триває, триває
Петербурзька чертовня.
Цей уривок перегукується й з віршами з першого вірша циклу «На поле Куликовом»: И вічний бій! Спокій нам тільки сниться, а третім рядком (Ніч бездомна) із блоковскими віршами Життя порожнє, божевільна й бездонна (також з «Кроків Командора) і Життя пустельне, бездомна, бездонна