Поема Блоку «Дванадцять» Дванадцять Блок А. А

Поема Блоку «Дванадцять» І йдуть без ім’я святого Всі дванадцять — удалину, До всього готові, Нічого не жаль… А. Блок Олександр Блок жив і затворів на рубежі століть. Його творчість відбивала всю трагічність часу, часу підготовки й здійснення революції. Головною темою його дореволюційних віршів була піднесена, неземна любов до Прекрасної Дами. Але наступала переломна епоха в історії країни. Валив старий, звичний мир. І душу поета не могла не відгукнутися на цю катастрофу. Насамперед цього вимагала дійсність. Многим тоді здавалося, що вже ніколи в мистецтві не буде затребувана чиста лірика.

Багатьох поетів і художників революція не залишила байдужими й запалила їхню творчість новим вогнем. Торкнулося це й Олександра Блоку Поема «Дванадцять» була написана в 1918 році, відразу після революційних подій. Вони так потрясли поета, надихнули його, що весь добуток писався кілька днів. У поемі відбилися як реальні події, яким Блок був свідок, так і погляди самого поета на історію, сутність цивілізації й культуру Сприйняття революції Блоком досить складно, і це сприйняття в першу чергу пов’язане з філософськими й естетическими поглядами поета. Адже вони формувалися на початку XX століття. І, звичайно, важко довідатися в авторі поеми творця прекрасної «Незнайомки».

Самий початок поеми набудовує читача на боротьбу; різким контрастом встають два мири — старий і новий, що тільки що народився: Чорний вечір Білий сніг Вітер, вітер! На ногах не коштує людина Вітер, вітер — На всьому Божому світлі! Людські страсті й стихія, що розбушувалася, діють в унісон, руйнуючи все віджиле, що персоніфікує старий уклад життя: Чорне, чорне небо Злість, смутна злість Кипить у груди… Чорна злість, свята злість… Товариш!

Дивися В обоє! Як атрибути старого укладу життя Блок зображує віджилий, нікчемний мир, відкинутий новою владою. Це й буржуй, і бариня, і піп: Вітер хльосткий! Не відстає й мороз! І буржуй на перехресті У комір сховав ніс А геть і довгополий Сторонкою — за замет… Що нині невеселий, Товариш піп? Пам’ятаєш, як бувало Черевом ішов уперед, І хрестом сіяло Черево на народ? Геть бариня в каракулі До іншої підкрутилася…

— Уж ми плакали, плакали…- Поскользнулась І-И- бац -розтяглася! А слідом, обтрушуючи із себе осколки загиблого суспільства, ідуть дванадцять чоловік. Хто вони — будівельники майбутнього або жорстоких руйнівників, убивці? Чому їх саме дванадцять? Кого хотів показати в цих солдатах Блок? Правдиво й точно зображує поет цих бійців: Гуляє вітер, пурхає сніг Ідуть дванадцять чоловік.

Гвинтівок чорні ремені, Навкруги — вогні, вогні, вогні… У зубах — цигарка, прим’ятий картуз На спину б треба бубновий туз! Поет усвідомлює, що старий мир канув у Лету, повернення до нього немає й не буде. Сама стихія пронизливим вітром на стороні руйнівників. Блок показує революційну стихію як несвідому, сліпу силу, що руйнує не тільки ненависний мир, але й людські відносини. У цій круговерті гине одна з героїнь — Катька, що є по суті образом простого, пускай розгульного, але мирного укладу життя, що не пішов за революцією А Катька де? — Мертва, мертва!

Прострелена голова! Що, Катька, рада? — Ні гу-гу… Лежи ти, падло, на снігу!.. Революцьонний тримаєте крок! Невгамовний не дрімає ворог! Ці рядки Блоку — приклад того, як легко в ті роки людин людині робився смертельним ворогом.

Коштував тільки сде лать один невірний крок, висловити сумнів, як ти вже ставав поза законом У поемі величезну роль грає символіка. І вона в тексті не тільки образна, але й колірна. Чорний колір говорить нам про ту жорстокість, що панувала в ті дні на вулицях. Адже й душі цих дванадцяти чорні й порожні. Навпроти, білий сніг — символ нового життя, очищення. І що обертає на себе увага, вона падає із чорного неба, з темних хмар. Це теж глибоко символічно. Поет хоче показати, що нове життя з’явиться із самих чорних глибин.

З тих глибин щиросердечної порожнечі дванадцяти, котрим нічого не жаль. Білий колір використовується Блоком для вираження його думки про здатність революції очистити старий мир від усього брудного, чорного. Видимо, поет щиро вірив вето. Останні рядки поеми найбільш загадкові й викликали найбільша кількість споровши: Спереду — г кривавим прапором, І за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинної, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд — Спереду — Ісус Христос Чому саме Христос?

Сам Блок говорив, що чим довше він удивлявся, тим ясніше поперед цих дванадцяти бачив Христа. Одні зв’язують присутність у поемі цього символу з виправданням революції, інші затверджують, що поет хотів попередити про її страшну руйнівну силу. Як би те не було, Христос у поемі нагадує нам про вічні цінності — про добро, красу, любов. І тем значніше цей добуток для нас сьогодні.

Можна сказати, що «Дванадцять» — один із самих правдивих, складних і повчальних шедеврів російської літератури початку XX століття.