Поема «Утікач»
Сувора й прекрасна природа Кавказу, волелюбні й неприборкані характери, казки й легенди цього краю зробили сильне враження на Михайла Юрійовича Лермонтова. Він створює поеми «Демон», «Мцирі», «Утікач», віддаючи данину
Романтизму. Розглянемо докладно поему «Утікач». Утікач Гарун- повна протилежність Мцирі. Мцирі, людина «могутнього духу», у себе на батьківщині робила б подвиги. Гарун — незначність і боягуз. Він утік з поля бою, де його близькі впали «за честь і вільність», і скільки гнівне презирство укладене в словах поета:
Він розгубив у запалі сраженья
Гвинтівку, шашку — і біжить!
Десь у глибині, на другому плані, відбувається бій, що Лермонтов не описує, але до нас як би долітає шум битви, і ми можемо уявити собі, як борються й умирають за волю батько, брати й родичі Гару-На. На цьому героїчному тлі ще різкіше виділяється, як темна тінь, фігура втікача. Ми чуємо пісню, неї співає дівчина, що любить Гарун. Ця пісня звучить для нього вироком:
Своїм що змінив
Зрадою кривавої
Ворога не срамивши.
Загине без слави…
Ми бачимо його вмираючого друга. У годину смерті в ньому не вгасає дух бійця, і він відкидає боягуза. Від Гаруна відрікається навіть мати:
Твоїм соромом, утікач волі
Не затьмарю я старі гори
Ти раб і боягуз — і мені не син!..
Утікши з поля бою, Гарун гине в себе будинку, у рідному аулі, де ніхто не захотів його прийняти. Він гине від удару кинджалом. Чи вбив він себе сам або хто іншої припиняє його ганебне життя, залишається таємницею. І як зберігає народ пам’ять про славу героїв, так зберіг він пам’ять про ганьбу зрадника волі:
У переказах вільності залишилися
Ганьба й загибель утікача
Думка про безсмертя, про життя в пам’яті прийдешніх поколінь пронизує вся творчість Михайла Юрійовича Лермонтова. Тема народного переказу звучить у віршованій повісті » Ізмаїла-Бий» і в «Пісні про відважного купця Калашникова», а улюблений герой Лермонтова Мцирі найбільше вболіває про те, що спогад про нього не збережеться в рідному народі:
И повість гірких борошн моїх
Не призве границь стін глухих
Вниманье скорботне нічиє
На ім’я темне моє
Ми відкрили прекрасний поетичний мир Лермонтова. Він засліплює нас блиском блискавок, підхоплює хвилями музики, і ми вступаємо в стихію гроз і бур, у мир сміливих дум і гордих душ
Мова творів Лермонтова прекрасний, вона заворожує й зачаровує, розкриває нам красу й багатство рідного мовлення:
На повітряному океані,
Без керма й без вітрил,
Тихо плавають у тумані
Хори стрункі світил;
У небі ходять без сліду
Хмар невловимих
Волокнисті череди
Надзвичайна музикальність і наспівність лірики Лермонтова. Недарма так багато романси написані на нього Твір