Твір по літературі: Поеми олександра блоку Олександр Олександрович Блок — прямій і законному спадкоємцеві російської культури XIX століття. Поет чуйно вслухувався в пророчі голоси класиків напередодні грозових літ Душу Блоку була обвеваема й закружена суворими вихрами соціальних катастроф і суспільних потрясінь. Блок — сучасник російсько-японської війни й першої світової війни, трьох революцій. Він свідок загибелі буржуазно-дворянської Росії, краху монархічної влади й народження Радянської республіки У кожному слові Блоку художньо втілилася доля російської людини на крутому історичному переломі. Живаючи совість покоління, геніальний трагічний поет, він був безстрашно розгорнуть назустріч бурам і заколотам, які, як він предощущал, зруйнують старий порядок Блок жагуче хотів зберегти ідейні, моральні й культурні цінності, вистраждані народом у процесі його історичного життя, пронести їх незаплямованими крізь випробування й спокусу «попиранья святинь». Життя Росії в різноманітті її історичного буття — головна «музична» тема Блоку. Неозорі простори країни й рідне Шахматово, злиденний селянський побут і вогнище інтелігентної дворянської сім’ї — все це разом утворило для Блоку цільний музичний мир, у якому народна стихія сполучалася із дворянською культурою.
Між ними зложилися почуття любові-ненависті, дружби-ворожнечі, ішов вічну й невгамовну суперечку. Вони тяглися друг до друга, тому що самі сміливі ідеали народу близькі піднесеним шуканням кращих російських інтелігентів. Але вони далекі друг від друга, тому що занадто різні умови їх матеріального й культурного перебування Возз’єднати народ і інтелігенцію, зробити їхнє життя загальн і творчої, не відступивши від дорогоцінної культурної спадщини, — от, мабуть, одна із центральних ідей Блоку, що пронизують його творчість. Звідси виникає те надзвичайне розжарення ліричного почуття, що відрізняє поезію Блоку Величезне ліричне дарування Блоку одержало епічну опору. Недарма Блок розглядав три томи своєї лірики як величезний ліричний «роман у віршах», як «трагедію вочеловечения», підкреслюючи тим самим лежачий у її основі драматизм народної долі Цикли віршів у Блоку тяжіють до ліричних поем, а поеми часто будуються як сукупність ліричних віршів.
При цьому поеми, у яких лірична тема панує ( «Нічна фіалка», «Її прибуття», «Солов’їний сад»), включені Блоком у три томи лірики, за рамки яких винесені «Відплата» і «Дванадцять», можливо, внаслідок властивої їм епічної широти У цілому поеми й лірика не відділені в Блоку різкими гранями. Лише в поемі «Відплата» сюжет не ослаблений лірикою, але саме вона залишилася незавершеної Перша поема Блоку «Нічна фіалка» написана в 1906 році. Блок уже був автором «Віршів про Прекрасну Даму». У поемі реальні враження й спостереження злиті з романтичними, книжковими. У ту пору Блок весь наповнений його снами, що заворожили.
Він занурений у казки, легенди, міфи. Він чекає пришестя чуда, завдяки якому наступить царство краси й загального щастя. Він упоєний цим ожиданьем і славить швидке відновлення миру сліз і юдолі Поет вірить у перетворення землі, і в його душі розцвітає Несподівана Радість. Подібно романтикам він зберігає й свято оберігає свою мрію, що має бути йому в різних символах — Прекрасної Дами, Нічної Фіалки. Образ квітки, а згодом саду, якогось райського куточка, що ніколи не вмирає, звичайний у Блоку. Поет був переконаний, що звична щоденність не заважає бачити незвичайне. Мир споконвічно прекрасний, і всім доступно, «як високе небо, як широка земля, як глибокі моря і як вільна душа».
Чортові між повсякденн і надзвичайним стирає казка. Один з «героїв» її — блакитна квітка німецьких романтиків — символ щастя Поема «Нічна фіалка» — теж казка. Вона носить підзаголовок «Сон» і написаний після баченого один раз Блоком сну. Сон алегоричний. Він переслідує поета наяву й воскрешає одне їхній пригод середньовічного лицаря Парсифаля. Цей лицар по дорозі в Камелот знаходить замок, де живе занурений у тисячолітній сон король в оточенні сплячої звиті Герой іде з вічного міста разом з «другом», його двійником.
Свідомість героя роздвоїлося. Його вабить Нічна фіалка, але у великому місті перед ним виникають інші картини: «молоді й лисі франти» обіймають «розфарбованих жінок». Вульгарний буржуазний побут і бруд гордий символізовані Блоком в образі болота. Свідомість героя вже отруєно мертвущою атмосферою, гнилизною й міазмами розпаду, і він не може звільнитися від них Королівський замок виявляється «невеликою хатинкою», загубленої серед болота. Навіть на Нічну Фіалку падає «лілово-зелений» відблиск, що в колірній гамі поета означало занепад і хворобливість. Захоплені ідеали поета проходять випробування при зіткненні з мораллю великого міста. Але герой залишається вірним лицарем Нічної Фіалки: Призначена мені така ж дума, Так само руки мені треба скласти, Так само тьмяні очі направити У далекий кут хати, Де сидить за мерехтливим світлом, За дрімотою пари королівської, За заснулою дружиною, За бесцельною пряжею — Королевна забутої країни, Що зветься Ночною Фіалкою Але в життя уриваються нові звуки. Наближаються кораблі з «веселої країни».
Несподівана Радість охоплює поета, так прибуття більших кораблів означає возз’єднання мрії й дійсності Після своєї першої поеми Блок створив ліричні цикли «Місто», «Сніжна маска», «Фаїна», «Страшний мир», «Кармен» і ін. У віршах поета снігова хуртовина збиває зі шляхи, погибельні страсті спалюють душу. Здається, суперечка зі стихією скінчиться поразкою людини. У підсумку роздумів Блок визнав правоту народних стихійних сил, возвещающих кінець дворянської цивілізації.
Він відкинув «старий мир» і порахував його катастрофу історично необхідним. Але він не хотів і не міг розстатися з культурним багатством Росії. Ці думки стали змістом віршів і програмних статей 1909 року Через кілька років Блок пише одну з найбільше художньо доконаних своїх поем — «Солов’їний сад». «Сад» і «праця», «щастя» і «проклятья» стануть постійною антитезою тут. Поема співвіднесена з образа мі «шляхи», «дороги», стихії страсті й з думками про сьогодення й майбутнє Росії, з любов’ю до неї й прозрінням власної участи Алегоричний зміст поеми очевидний. Герой занурений у праці й турботи звичайного життя. Незадоволеність своїм буттям народжує в ньому думка про спокій, гармонію, щастя. Так виникає тема «солов’їного саду», що вторгається у свідомість героя витонченою ілюзією, неземною музикою й принадністю природи Однак, тут герой не знаходь затишку й щастя. І сюди доносяться «життя проклятья».
Нехай укрила від дольнего горя стіна, ЩоПотонула в трояндах, — Заглушити гуркотання моря Солов’їна пісня не вільна! «Гуркотання моря», «шум припливу» — все це поетичною мовою Блоку означало буйство стихійних сил, неостановимих у своєму русі Звичайна й прекрасна у своїй простоті життя нагадує про себе. Герой вертається в колишню обстановку. Але йому немає місця в житті, що проходить повз нього: А с стежки, протоптаної мною, Там, де хатина колись була, Став спускатися робітник з киркою, Проганяючи чужого осла У поемі Блок повідав про ілюзорність усяких спроб знайти гармонію в сучасному йому світі, про неминучість трагедії поза трудовим життям. Звідси випливає імперативний заклик Блоку всім серцем слухати Революцію Тема революції виростала у творчості Блоку із двох мотивів: з відчуття невідворотної загибелі старого миру й передчуття самодіяльності народних мас. Він осмислив кінець цілої епохи як «відплата» історії за століття рабства, гноблення й ганьби. Блок задумав поему «Відплата». Він писав її протягом 12 років, до самої смерті, але так і не закінчився У центрі поеми — доля стародавнього дворянського роду. Історія в поемі проглядається через досвід людини.
Вся поема перейнята очікуванням світової катастрофи. Історія розуміється як доля, фатум, силам якого людина не може противитися. Історія рухається концентричними колами. Людина згідно з нею те піднімається на гребінь хвилі, то падає в безодню. Початок і кінець злиті воєдино. У переможній картині петровского торжества таїться інша: Але в червоних струмках за кормами Уже прийдешній день сіяв, И дрімаючими вимпелами Уж вітер ранковий грав, Розкинулася неозоро Уже кривава зоря, Загрожуючи Артуром і Цусимой, Загрожуючи Дев’ятим січня… Дозвіл своїм сумнівам і коливанням, роздумам про долю Росії Блок знайшов у Жовтневій революції. За його словами, він останній раз віддався стихії в поемі «Дванадцять».
На передній план у ній висунулося потужне епічне жизнетворчество народних мас. Але поета цікавив насамперед «світову пожежу в крові», у душах людей Державна хода дванадцять червоногвардійців повинна була втілити блоковское відчуття революції. Поема була написана в січні 1918 року. Революція відповідала самим радикальним мріям Блоку.
«Переробити все. Улаштувати так, щоб усе стало новим, щоб брехливе, брудне, нудне, потворне наше життя стало справедливим, чистим, веселим і прекрасної — життям», — писав поет В «Дванадцяти» звучить сама стихія. Тут — її музичні теми, її ритмічна гра, диссонанси й контрасти. В основі ритмічної структури поеми — розмовно-пісенний лад російського народного мовлення.
Це й частівки, і лубок, і плач, і голосіння. До них примикають міський романс і марш. «Дванадцять» — самий нетрадиційний добуток Блоку Сніг, вітер стають символами стихії, що розбушувалася. Поемі властиві реальний і метафоричний плани. Хід дванадцяти матросів — це дійсний рух по засніжених вулицях, але й символічне — як шлях революції й історії Чорний вечір Білий сніг Вітер, вітер! На ногах не коштує людина Вітер, вітер — На всьому божому світлі!
«Старий мир» є присутнім у поемі в образі буржуя й образі пса, безрідного, самотнього й здичавілого. Дванадцять сплавлени в якийсь цільний, монолітний образ, тому що через них втілюється стихія. Їхня злитість виражається впоступи. Блок не закриває ока на розгул стихії. Її жорстокість викликає в ньому внутрішній протест.
Але іншої дороги, як через трагізм, через «гріх», просто немає. Буйна вольниця із грабежом і пияцтвом сприймається поетом неособистою провиною варварів, а їх трагічним лихом Всі нитки поеми сходяться в тім місці, де з’являється Христос. Цей образ у Блоку багатогранний. Христос несе новий «хрест», він виходить із «кривавим прапором», під прапором стихії. Йому присвячені самі митецькі по звучанню вірші: Ніжною ходою надхуртовинної, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд… У Блоку не було точного подання про рушійні сили революції. Його поема присвячена не стільки реальної Жовтневої революції, скільки «світовій пожежі», очисній грозі, що спалює вщент «старий мир» і відкриваючій людині справжнє серце життя. Блок не збирався не віз—давати хвали революції, не хулити її. Він виразив те, у чому складалося його переконання, засноване на спостереженні й вивченні життя.
Він зрозумів, як велика в масах народних стихійна спрага істини, добра й світла Поет сподівався, що стихія не захлисне й не поглине народ, що солов’їні трелі зіллються з переможним маршем нової гармонії. Від імені породженого революцією Блок гордо сказав: Ми любимо все — і жар холодних числ, И дарунок божественних бачень, Нам виразно все — і гострий галльський зміст, И похмурий германський геній…