Твір по літературі: Поетичне новаторство Н. А. Некрасова Як справедливо відзначав чудовий літературознавець Б. ейхенбаум, «у числі різноманітних протиріч, накопичених російським життям і культурою минулого століття, є одне, найбільш болісне, збережене аж до революції: протиріччя між «цивільною» і «чистою» поезією, між поетом-громадянином і поетом-жерцем». Лірика Н. А. Некрасова — явище в російської поезії незвичайне. Вся вона перейнята найглибшим цивільним пафосом. Сучасник В. Г. Бєлінського, Н. Г.
Чернишевського й Н. А. Добролюбова, Н. А.
Некрасов став поетом революційної демократії, голосом захисників народу. А тому Н. А. Некрасов, у порівнянні навіть із такими «громадянами», як А. С.
Пушкін і М. Ю. Лермонтов, повністю переосмислює роль поета й призначення поезії в житті. Основною його поетичною формулою стають слова: Поетом можеш ти не бути, Але громадянином бути зобов’язаний Головне для Н.
А. Некрасова — соціальна спрямованість його віршів, що, до речі, пояснює слова И. С. Тургенєва, що затверджувало, що у віршах Н.
А. Некрасова «поезія не ночувала». Прагнення Некрасова знищити тираж збірника своїх юнацьких віршів «Мрії й звуки» — факт символічний. Поет рве не зі своїм невдалим поетичним минулим, а із традицією, із засвоєними поетичними штампами.
Некрасов — поет непоетичної епохи — добре розуміє, що поет уже не може бути жерцем, «іншому ліні». Переосмислення всієї поетичної системи в нього починається із принципово нового розуміння ролі й місця поета. Щирий поет для Н. А.
Некрасова не може існувати без тісного зв’язку з подіями громадського життя. Рядка Ще стидней у час горя Вроду долин, небес і моря И пещення милої оспівувати… — Стають поетичним кредо Н. А. Некрасова Першою ознакою відходу від традиції у творчості Н. А.
Некрасова стає поява великої кількості пародій. Сутність цих пародій полягає не в простому осміюванні пародируемого, а в самому відчутті зрушення старої поетичної форми шляхом уведення прозаїчної теми й зниження лексики: Спи, шибеник, поки нешкідливий! Баюшки-Баю, Тускло дивиться місяць мідний У колиску твою Або И нудно, і смутно, і когось у карти надути… Поки в таких пародіях відчутний зв’язок з вихідним добутком, буде виникати комічний ефект. Коли ж цей зв’язок втрачається, сама собою вирішується проблема уведення нових стилістичних елементів у старі форми.
Приклад такого використання й зміни старих форм ми знаходимо, наприклад, у вірші «Візник», що витриманий у старій баладній формі: Хлопець був Ванюха ражий, Росла людина, — Не піддайся силі вражей, Жив би довге століття! Н. А. Некрасов широко використовує прийом переінакшування старих жанрів, додання їм нового змісту. «Елегія» у поета — це вірш про любов, але про любов до народу: у вірші «Міркування в парадного під’їзду» виникає вигадливе сполучення оди й фейлетону.
Результатом стає те, що Н. А. Некрасов знижує високі жанри й піднімає жанри бульварної преси. За словами Андріївського, «Некрасов підняв віршований фейлетон до значення великого літературного твору». Зміна в поетичній системі треба було зробити так, щоб він (фейлетон) однозначно був зрозумілий як ліквідація «священної» поезії. Тому з’являється новий пафос, нова риторика, нові теми, нова мова Але Н. А.
Некрасову було необхідно не тільки заявити про свій відхід від пушкінської традиції в російської поезії, але й мотивувати його, визначити своє до нього відношення. У вірші 1856 року «Поет і громадянин» Н. А. Некрасов дає свого роду пушкінський підтекст теми поета, але затверджує необхідність додання творчості цивільного змісту. Н. А. Некрасов, мабуть, перший починає писати вірші «на злість дня», на соціальні теми. Поступово навіть людина в його лірику стає немислимий без соціального середовища. Від психологічного аналізу поет переходить до аналізу соціальному.
Стан душі людини зв’язується з життєвими умовами. Головною темою творчості поета стає «сум народна», при цьому йому вдається викликати в читача відчуття причетності до описуваного, створити враження не унікальності, а загальності ситуації. У поезії Н. А. Некрасова взагалі велике прагнення до типізації. Від частного він переходить до цілого: показавши долю Івана з вірша «Орина, мати солдатська», він говорить про долю всіх солдатів, говорячи про Дар’ю, він говорить про долю селянки взагалі. У російській літературній традиції існував погляд, що затвердився, на поезію, як на спосіб вираження почуттів, і прозу — як на спосіб вираження думок. Н. А.
Некрасов перший подивився на цю проблему інакше, сказавши, що саме «з гармонічного сполучення цієї думки-прози з поезією й виходить теперішня поезія». Така думка виникла в Некрасова не випадково. У непоетичну епоху поезія, якщо вона хотіла знайти широку аудиторію, особливо в особі різночинців, повинна була опроститися. Саме цей процес ми й спостерігаємо в лірику Н. А. Некрасова. Сюжети для своїх віршів він знаходить у прозі, у нарисах, журнальних і газетних замітках. Приміром, сюжет вірша «Візник» узятий з нарису Погодина «Психологічне явище». Але й це не головне в поетичній системі Н.
А. Некрасова. Він постійно прагне опростити й мову своїх добутків. Такі рядки, як Слишь, учитель-ста врезамшись був, Байт кучері, Иванич Торопке… — Надовго зміцнили подання про поезію Н. А. Некрасова як про поезію неестетической. Дійсно, поет-громадянин повністю звільняється від традицій «високої мови» поезії Слово в поезії Н. А.
Некрасова, як у прозі, набуває конкретного сенсу. Звідси — завершенность або навіть афористичность кінцівок його віршів: Те серце не навчиться любити, Яке утомилося ненавидіти Вироблена чітка позиція стосовно дійсності стає причиною того, що поезія Н. А. Некрасова позбавлена всякій нерішучості або неясності. Навіть його лірика, навіть болісні переживання у вірші «Лицар на годину» є результатом не сумнівів, а ясної свідомості, де правда, а де відхилення від її. У віршах своїх поет підкреслює те, що не відповідає ідеалу: фабрика для нього — «тихий плач і скарги дітей»; замість пишноти Петербурга він бачить його «день хворий». Це відсутність сумніву говорить про те, що в поезії Н. А.
Некрасова немає боріння, немає розриву між автором-поетом і автором-людиною, тому що існує поет-громадянин Стиль багатьох віршів Н. А. Некрасов свідомо орієнтує на стиль фольклорний. У його добутки попадає величезна кількість прозаизмов і діалектизмів: «сивка», «молода бабенка реве» і т.д. Широко використовується фольклорний матеріал. Переінакшуються прислів’я, у них часто втримується символічний зміст.
Приміром, прислів’я «Як у Христа за пазухою» здобувають зовсім інше значення в словах Оболта-Оболдуева про життя поміщиків до реформи. Некрасов може навіть сперечатися з народною мудрістю. Наприклад, прислів’ю «Чия сила, того й правда» Некрасов протиставляє свою: Сила з неправдою Не уживается… Н. А. Некрасов уміло використовує народний стиль: негативні параллелизми («Не гуляв з кистенем я в дрімучому лісі, // Не лежав я в рові в непроглядну ніч…»), повтори основ слова ( розплітав-заплітав, цілував-милував), подхвати попереднього рядка з переносом її в початок наступної («Я своє століття погубило за дівицю-вроду, // За дівицю-вроду, за дворянську дочку…»), характерні епітети («біла рученька», «буйна голова»), повтор прийменників («по торговельних селах, по більших містах») і т.д.
У віршах з’являється велика кількість вільних дактилів, досить характерних для народної поезії. У текст поеми «Кому на Русі жити добре» уводяться загадки («Летить — мовчить, лежить — мовчить, коли вмре — тоді реве»), які навіть можуть здобувати форму поетичного порівняння: А баби буряк смикають, Такий буряк добра! Точнісінько чобітки червоні Лежить на смузі Втім, незважаючи на те що фольклорні елементи зустрічаються в лірику Н. А. Некрасова досить часто, їхнє використання було не метою, а лише засобом, що допомагає поетові досягти в лірику необхідного ефекту.
До речі, крім елементів народної творчості, Н. А. Некрасов, там де вважає за необхідне, використовує й жанри міського фольклору, такі, як вуличний романс і шансонетку Н. А.
Некрасов належить до числа поетів, що знайшли свою, неповторну Музу. За словами Б. ейхенбаума, Н. А.
Некрасов був явищем історично неминучим і необхідним, він зумів почути й здійснити голос історії, тому що створив той тип поезії, що був необхідний для нового сприйняття поетичної творчості