Поетика Гоголя (Мертві душі Гоголь Н. В.) — Частина 12

Оскільки «Мертві душі» будувалися послідовно аукториально, вони продовжували оповідальні традиції романного епосу Филдинга. Значення «Мертвих душ» у тім, що вони вирішальним образом сприяли створенню російського аукториального роману. В «Євгенію Онєгіні» 2 (як потім і в «Герої нашого часу») авторська присутність ще сполучається з авторською участю в дії; автор вступає в різноманітні відносини з персонажами, він «знаком» з ними особисто, він з ними «зустрічався» і т.д. В «Мертвих душах» оповідальна «ситуація» різко змінена: «автор» не є учасником подій, не вступає у відносини з персонажами (те, що він їхній невидимий спостерігач, «супутник»,— це явище іншого порядку, що не приводить до виникнення між обома сторонами сюжетних зв’язків і контактів).

«Мертві душі», у порівнянні із шахрайським романом, не тільки розкриває більше широку перспективу (включаючи епічне охоплення загальнонаціонального, загальнонародного життя, немислимий з перспективи спостереження шахрая), але міняє спосіб розкриття приватного життя. Хоча «веде» «автора» персонаж, але спостерігає, «підслухує» і «підглядає» це життя насамперед «автор», що створює додаткове конструктивне протиріччя й в оповіданні й у загальній установці добутку

Потрібно помітити, однак, що вже в першому томі деякі його оповідальні принципи як би націлювалися, примірялися до томів наступним. Це ставиться до прийомів дистанциирования.

Дія першого тому у загальному розглядається автором як що вже свершились Уже наприкінці I глави дається натяк на «пасаж», «про яке читач незабаром довідається» і який «привів у сучасне здивування майже все місто». Інакше кажучи, автор уже знає все що происшли; крапка спостереження розташована після закінчення подій, що відповідає прийнятій дистанції аукториальной «ситуації»

Але авторське знання обмежене тільки подіями першого тому. Стосовно наступних томів положення автора інше. Багато чого автором передчувається, угадується. Але вгадується як ще що не виговорилася таємниця («И ще таємниця, чому цей образ став у нині є на світло поемі»), не справджене визначення. Можливості автора як і раніше великі, але є щось, що перевищує його повноваження деміурга художнього миру. Цією вищою силою визначить і шлях персонажів і, відповідно, створення добутку, і авторові слід бути її чуйною луною й органом

Гоголь назвав «Мертві душі» поемою поставивши на цьому слові наголос. На відомій обкладинці першого видання, виконаної по малюнку Гоголя, слово «поема» домінує й над назвою, і над прізвищем автора. Величезні світлі літери на чорному тлі, поміщені в центрі аркуша, готові, як сказав би Гоголь, «підхопитися в очі».

Слово «поема» позначала в часи Гоголя різні типи добутків. Поемою називали «Илиаду» і «Одиссею» — жанр, що Гоголь уважав невідновним у послегомеровское час. Поемою називали романтичний добуток байроновского або пушкінського типу. Нарешті, слово «поема» викликало асоціації й з великим утвором Данте. Ця традиція мала для автора «Мертвих душ» особливе значення

У свідомості російського суспільства «Божественна комедія» існувала в той час саме як поема (найменування «священна поема» до кінця добутку є й у Данте). Поемою називав «Божественну комедію» Бєлінський, до нього — А. Мерзляків

Замічене ще сучасниками (Герценом, В’яземським) подібність двох «поем» дає можливість ясніше представити жанрову організацію «Мертвих душ». Потрібно тільки не випустити з уваги, що й дантовская традиція Гоголем перетворена й включена в нове ціле

Супутником Данте по пеклу й чистилищу був Вергілій. Особа, «прислужившееся» Чичикову,- чиновник, «, щоприносив з такою ретельністю жертви Феміді, що обоє рукава лопнули на ліктях і давно лізла звідти подкладка, за що й одержав у свій час колезького реєстратора…». Вергілій залишає Данте в земному Раї, коли з’являється Беатриче перед піднесенням у Рай небесний (куди йому шлях заборонений як язичникові).

Провідник Чичикова залишає його на порозі іншого «Раю» — приміщення, де сидить голова: «У цьому місці новий Виргилий відчув таке благоговіння, що ніяк не насмілився занести туди ногу й повернув назад, показавши свою спину, витерту як рогожка, із прилипнувшим десь курячим пером». У зображенні вищої сфери Раю, Емпірею, у спогляданні божества, величезну роль грає в Данте символіка світла, сяйва отражающих друг друга кіл. У кімнаті, куди ввійшов Чичиков, «перед столом, за зерцалом і двома товстими книгами, сидів один, як сонце, голова». Ефект створюється взаємодією прямого й переносного значення слова: зерцало — це предмет, особлива призма з написаними на її гранях указами; у той же час останні як би відбивають світло істини (порівн. відразу згадування сонця), є її зерцалом.

Згадана сцена не більш ніж одна клітка оповідальної тканини гоголівського добутку. Але в цій клітці видні загальні закони його структури. Ремінісценція з Данте подана, звичайно, іронічно. От яке «божество» і от які страсті керують життям сучасної людини! — говорить Гоголь

Варто помітити, що також іронічно подано в «Мертвих душах» інші міфологічні й літературні ремінісценції. Про того ж голову говориться, що він міг продовжити й укоротити годинники присутності, «подібно древньому Зевесу Гомера, що длили дні й насилав швидкі ночі»; це порівняння веде, до речі, до відомого образа «легковагої астрономії» у Салтикова-Щедріна, «у силу якої сонце сходить і заходить по розсуду околодочних наглядачів». Відповідно до версії дами просто приємної, Чичиков приїхав до Коробочки як герой популярного роману Християна Вульпиуса. Всі ці приклади знову виконують роль іронічного контрастування. Але одночасно вони є й знаками жанрової природи поеми, нагадуючи, що вона складніше будь-якої живильної її традиції: шахрайського роману, роману подорожі й т. д.

На подібність порівнянь у Гоголя й у Данте звернув увагу Шевирев, що писала, що автор «Божественної комедії» як «один з поетів нового миру осяг всю простоту порівняння гомеричного й повернув йому круглу повноту й окончанность…». Але при цьому Шевирев упустив таку «дріб’язок», як іронічність гоголівських порівнянь. Шевирев зовсім серйозно, без усяких застережень, зіставляв порівняння чорних фраків і мух «на білому сяючому рафінаді» (з I глави «Мертвих душ») з дантовским описом душ. Заперечуючи Шевиреву, Бєлінський писав: «Якщо Гомер порівнює тісниться в битві троянами Аякса з ослом, він порівнює його простодушно, без усякого гумору, як зрівняв би його з левом… У Гоголя ж, навпроти, порівняння, наприклад, франтів, увивающихся біля красунь, з мухами, що летять на цукор, усе наскрізь перейнято гумором».

Але в такому випадку, як могло здатися читачам Гоголя, ставилося під удар саме жанрове визначення — поема

З одного боку, критик, явно маючи в предметі масштаб дантовской поеми, пише, що авторові «Мертвих душ» «підведемо увесь світ, від зірок до преисподни Землі». З іншого боку, завершуючи розбір, він пише: «Але якщо глянути на комічний гумор, що переважає в змісті першої частини, те мимоволі через слово: поема — вигляне глибока, значна іронія, і скажеш внутрішньо: чи не додати вуж до заголовка: поема нашого часу?».

«Поема нашого часу» — це, звичайно, підказано назвою лермонтовского роману, незадовго перед тим ставшего відомим читачеві. «Може бути, деякі читачі захочуть довідатися мою думку про характер Печори на? — Моя відповідь — заголовок цієї книги. «Так це зла іронія!» скажуть вони.- Не знаю».

Відмова дати точну розшифровку назви є визнання складності, що не допускає плоску дилему: або — або. У формулі-назві сполучені різні на поверхневий погляд, що виключають один одного значення

Справді, поряд з іронічним переосмисленням дантовской традиції ми бачимо, що в «Мертвих душах» ця традиція береться цілком серйозно. Цілком серйозно, але по-гоголевски. Інакше кажучи, вона так само підпорядкована новому структурно-значеннєвому цілому

Звичайно у зв’язку з дантовской традицією вказують лише на те, що поема повинна була складатися із трьох частин (за аналогією з «Пеклом», «Чистилищем» і «Раєм»). Але в межах цієї подібності є й інші цікаві аналогії

Вище ми мали можливість заперечити широко поширену думку, нібито персонажі першого тому випливають у порядку зростаючої «мертвотності» (мов, кожний наступний «більше мертвий, чим попередній»). Але якщо не «зростаюча мертвотність», тобто чи який інший принцип розташування персонажів першого тому?