Поема буяє також нравоописательними або характерологическими міркуваннями, що мають своїм предметом загальросійський масштаб. Звичайно вони містять у собі зворот «на Русі»: «На Русі ж суспільства нижчі дуже люблять поговорити про плітки, що бувають у суспільствах вищих…», «Повинне сказати, що подібне явище рідко попадається на Русі, де все любить скоріше розгорнутися, ніж скулитися…» Гоголь мислить загальнонаціональними категоріями; звідси перевага «загальних» прийме (називание національностей, присвійних займенників), які в іншому контексті дійсно не мали б ніякого значення, але в цьому випадку виконують узагальнено-значеннєву функцію
В. Бєлінський пише: «При кожному слові його поеми читач може говорити: «Тут росіянин дух, тут Руссю пахне».
«При кожному слові» — це не перебільшення, росіянин просторовий масштаб створюється в поемі «кожним словом» її оповідальної манери
В «Мертвих душах» є, звичайно, характеристики висновку загальнолюдського, загальносвітового масштабу про хід світової історії (в X главі), про властивість людей передавати нісенітницю, «аби тільки вона була новину»(VIII глава), і т. д.
Приведемо ще одне місце — опис поїздки Чичикова до Манилова: «Ледь тільки пішло назад місто, як уже пішли писати за нашим звичаєм нісенітниця й дичина по обидва боки дороги: купини, ялинник, низенькі рідкі кущі молодих сосон, обгорілі стовбури старих, дикої верес і тому подібна дурниця… Трохи мужиків, як звичайно, позіхали, сидячи на крамницях перед воротами у своїх овчинних кожухах. Баби з товстими особами й перев’язаними грудьми дивилися з верхніх вікон… Словом, види відомі».
З погляду ортодоксальної поетики, підкреслені нами фрази зайві, тому що вони, як говорив С. Венгеров, нічого не визначають. Але неважко побачити, по-перше, що вони функціонують разом з більшим числом зовсім конкретних деталей і подробиць. І що вони, по-друге, створюють стосовно описуваного особливу перспективу, особливу атмосферу. Інакше кажучи, вони не стільки приносять із собою якусь додаткову, конкретну рису, скільки зводять описуваний предмет у загальнонаціональний ранг. Описова функція доповнюється тут інший — узагальнюючої
Із чисто психологічної сторони природа останньої, безумовно, досить складна. «Наш», «за нашим звичаєм», «як звичайно», «види відомі»… При читанні все це служить сигналом «знакомости», совпадаемости зображуваного з нашим суб’єктивним досвідом. Навряд чи ці сигнали вимагають неодмінної реалізації. Така peaлизация, як відомо, взагалі не в природі художньої літератури, її читацького сприйняття. У даному ж випадку скоріше навіть створюється протилежна тенденція: ми, напевно, більше «легко», безперешкодно охоплюємо свідомістю подібний текст, тому що ці сигнали обволікають зображуване особливою атмосферою суб’єктивно^-близького, знайомого. У той же час, створюючи таку атмосферу, ці знаки виконують асоціативно-спонукальну функцію, тому що вони змушують читача не тільки постійно пам’ятати, що в поле його зору вся Русь, «у всій своїй громаді», але й доповнювати «зображене» і «показане» особистим суб’єктивним настроєм
Незначне з першого погляду визначення «російські мужики», звичайно ж, пов’язане із цим загальнонаціональним масштабом, виконує ту ж узагальнюючу й спонукально-асоціативну функцію, що зовсім не робить це визначення однозначним, строго односпрямованим
Відступ Гоголя від традиції глибоко виправдано, незалежно від того, чи навмисний цей відступ або ж воно неусвідомлено викликане реалізацією загального художнього завдання поеми
До речі, щоб уже не вертатися до цього питання, затримаємося трохи й на інших «помилках» Гоголя. Вони вкрай симптоматичні для загального ладу поеми, для особливостей художнього мислення Гоголя, хоча часом порушують не тільки традиції поетики, але й вимоги правдоподібності
У свій час професор древньої історії В. П. Бузескул звернув увагу на протиріччя в позначенні часу дії поеми. Збираючись робити візити поміщикам, Чичиков надяг «фрак брусничного кольору з іскрою й потім шинель на більших ведмедях». По дорозі Чичиков бачив мужиків, що сиділи перед воротами «у своїх овчинних кожухах».
Все це змушує думати, що Чичиков відправився в дорогу в холодну пору. Але от у той же день Чичиков приїжджає в село Манилова — і його погляду відкривається будинок на горі, одягнено «підстриженим дерном». На тій же горі «були розкидані по-англійському дві-три клумби з кущами сиреней і жовтих акацій… Видна була альтанка із плоским зеленим куполом, дерев’яними блакитними колонами… нижче ставок, покритий зеленню». Пора року, як бачимо, зовсім інше…
Але психологічно й творчо ця непогодженість у часі дуже зрозумілий. Гоголь мислить подробиці — побутові, історичні, тимчасові й т.д.- не як тло, а як частина образа. Виїзд Чичикова рисується Гоголем як подія важливе, заздалегідь продумане («…віддавши потрібні накази ще з вечора, прокинувшись поутру дуже рано» і т.д.). Дуже природно виникає в цьому контексті «шинель на більших ведмедях» — як і підтримуючий Чичикова, коли він у цьому одяганні спускався зі сходи, трактирний слуга, як і бричка, що викотила на вулицю з «громом», так що піп, що проходив мимо, мимоволі «зняв шапку»… Одна подробиця тягне за собою іншу — і всі разом вони залишають враження солідно, що почався справи (адже з виїздом Чичикова починає втілюватися в життя його план), освітлюваного те іронічним, те тривожним світлом
Навпроти, Манилов мислиться Гоголем в іншому оточенні — побутовому й тимчасовому. Отут письменникові зовсім необхідні й підстрижений дерен, і кущі бузку, і «аглицкий сад», і ставок, покритий зеленню. Все це елементи образа, складові частини того поняття, що називається «маніловщина». Це поняття не може існувати також без світлового спектра, утвореного сполученням зеленої (колір дерну), голубой (колір дерев’яних колон), жовтої (квітуча акація) і, нарешті, якийсь невизначеної, що не піддається точному визначенню фарби: «навіть сама погода досить до речі прислужилася, день був не те ясний, не те похмурий, а якогось ясно-сірого кольору…» (тут, звичайно, уже намічена стежка до майбутнього, прямому називанию одного з якостей Манилова — невизначеності: «ні те, ні рє, ні в місті Богдан, ні в селі Селіфан»). Знову одна подробиця тягне за собою іншу, і всі разом вони становлять тон, колорит, зміст образа
И, нарешті, ще один приклад. Як відомо, Ноздрев називає Мижуева своїм зятем і останній, при його схильності заперечувати кожне слово Ноздрева, залишає це твердження без заперечень. Очевидно, він дійсно зять Ноздрева. Але яким образом він доводиться йому зятем? Мижуев може бути зятем Ноздрева або як чоловік його дочки, або як чоловік сестри. Про існування дорослої дочки Ноздрева нічого невідомо; відомо лише, що після смерті дружини в нього залишилося двоє дітлахів, за яких «доглядала гарненька нянька». З висловлень Ноздрева про дружину Мижуева не можна також з повною визначеністю укласти, що вона його сестра. Гоголь, з погляду традиційної поетики (зокрема поетики нравоописательного й сімейного роману), допустив явну погрішність, не мотивувавши, не прояснивши генеалогічні зв’язки персонажів
Але, по суті, як зрозуміла й закономірна ця «погрішність»! Ноздрев зображується Гоголем значною мірою по контрасту з Мижуевим, починаючи від зовнішнього вигляду («один білявий, високого зросту; інший небагато нижче, чорнявий…» і т.д.) і кінчаючи характером, манерою поводження й мовлення. Розпачлива зухвалість і нахабність одного увесь час зіштовхується з незговірливістю й простодушною завзятістю іншого, які, однак, завжди обертаються «м’якістю» і «покірністю». Контраст ще виразніше, того що обоє персонажа зв’язуються родинно як зять і тесть. Зв’язуються навіть всупереч вимогам зовнішньої правдоподібності
До Гоголя тут до деякої міри застосовне цікаве висловлення Ґете про Шекспіра. Відзначивши, що в Шекспіра леді Макбет в одному місці говорить: «Я кормила грудьми дітей», а в іншому місці про тої ж леді Макбет говориться, що «у неї немає дітей», Ґете звертає увагу на художню виправданість цього протиріччя: «Шекспір «піклувався про силу кожного даного мовлення… Поет змушує говорити своїх осіб у даному місці саме те, що отут потрібно, що добре саме отут і робить враження, не дуже піклуючись про те, не розраховуючи на те, що воно, може бути, буде в явному протиріччі зі словами, сказаними в іншому місці».