Поетика Гоголя (Мертві душі Гоголь Н. В.) — Частина 9

Словом, якщо на мінуту відволіктися від новизни жанру «Мертвих душ», те можна було б побачити в них «роман характерів», як своєрідний епічний варіант «комедії характерів», що втілилася яскравіше всього в «Ревізорі». А якщо згадати, яку роль грають у поемі відзначені вище алогізми й диссонанси, починаючи від стилю й кінчаючи сюжетом і композицією, то можна назвати її «романом характерів із гротескним відсвітом».

Продовжимо зіставлення «Мертвих душ» з «Ревізором». Візьмемо таких персонажів, як, з одного боку, Бобчинский і Добчинский, з іншого боку — дама просто приємна й дама приємна в усіх відносинах

И там і тут — двоє персонажів, пари. Маленька клітка, у якій пульсує своє життя. Відношення складову цю клітку компонентів нерівноправне: дама просто приємна «уміла тільки тривожитися», поставляти необхідну інформацію. Привілей вищого міркування залишався за дамою приємної в усіх відносинах

Але сама парність — необхідна передумова «творчості». Версія народжується зі змагання й суперництва двох осіб. Так народилася версія, що Хлестаков — ревізор і що Чичиков хотів відвезти губернаторську дочку

Можна сказати, що обидві пари коштують і в «Ревізорі» і в «Мертвих душах» у джерел мифотворчества. Оскільки ж ці версії вийшли із психологічних властивостей персонажів і їхніх взаємин, той і весь добуток у цілому вони значною мірою оформляють саме як драму або роман характерів

Але відразу слід зазначити важлива відмінність. В «Ревізорі» Бобчинский і Добчинский коштують не тільки в джерел мифотворчества, але й у початку дії. Інші персонажі приймають їхню версію про Хлестакове до знайомства з ним, до виходу його на сцену. Версія передує Хлестакову, що вирішує образом формуючи (разом з іншими факторами) подання про нього. В «Мертвих душах» версія виникає в розпал дії (в IX главі), після того, як персонажі навіч побачили Чичикова, вступили з ним у контакт, склали про нього своє подання

В «Ревізорі» версія без залишку входить у колію загальних очікувань і турбот, повністю зливається з нею, формує єдину загальну думку про Хлестакове-Ревізора. В «Мертвих душах» версія стає лише приватною версією, а саме тої, котру підхопили дами («Чоловіча партія… звернула увагу на мертві душі. Жіноча зайнялася винятково викраденням губернаторської дочки»). Поряд з нею в гру включаються десятки інших припущень і толков.

Все сказане веде до розходжень у загальній ситуації. В «Ревізорі» загальна ситуація є єдиною ситуацією в тому розумінні, що вона замкнута ідеєю ревізії й пов’язаним з нею єдиним переживанням всіх персонажів. Для Гоголя це був генеральний принцип добутку драматичного: на єдності ситуації будувалися й «Одруження» і «Гравці». В «Мертвих душах» загальна ситуація що рухається, текуча. Спочатку Чичиков об’єднаний з іншими персонажами ситуацією покупки — продажу «мертвих душ». Потім, у міру виявлення «значущості» його операцій, ця ситуація переростає в іншу. Але ситуація в «Мертвих душах» на цьому не завершується: подальше циркулирование слухів і толков, призначення нового генерал-губернатора поступово змушують виступити такі її сторони, які нагадують ситуацію гоголівської комедії (стали думати, «Чичиков чи не є підісланий чиновник з канцелярії генерал-губернатора для добутку таємного наслідку») і загальне порушення, що виникає із цієї ситуації, страх і очікування чогось значного

Цілеспрямовані дії персонажа (Чичикова) не приводять до успіху, і в тому розумінні, що вони розбиваються об непередбачені їм учинки інших осіб. До речі, невдача Чичикова передбачається вже кар’єрою батька: сина, що постачив, корисними радами — «усе зробиш і все прошибиш на світі копійкою», сам він умер бідняком. «Батько, як видно, був знаючий тільки в раді збирати копійку, а сам нагромадив її небагато». Відзначимо також, що в тексті поеми, головним чином у мовленні Чичикова, не раз виникають варіації «старого правила»: «Що ж за нещастя таке, скажіть,- скаржиться Чичиков,- усякої раз, що тільки починаєш досягати плодів і, так сказати, уже стосуватися рукою… раптом бура, підводний камінь, сокрушенье в друзки всього корабля».

Але в «Ревізорі» хитромудрий план Городничего розбивається об незрозумілий їм, ненавмисний характер дій Хлестакова. В «Мертвих душах» не менш продуманий план Чичикова натрапляє на целую низку моментів. По-перше, на непередбачену дію персонажа (приїзд Коробочки в місто), що хоча й випливало з характеру (з «дубинноголовости», остраху продешевити), але яке важко було передбачати (хто ж міг припустити, що Коробочка відправиться наводити довідки, почім ходять мертві душі?). По-друге, на непослідовність самого Чичикова (знав, що не можна до Ноздреву звертатися з подібним проханням, а все-таки не удержався). По-третє, на його ж помилку (образа губернських дам) і викликане цим обурення осіб, що оточували його

Далі. Поразка Городничего в «Ревізорі» було повним. Поразка Чичикова в першому томі поеми, у подіях, що розігралися в місті NN, не повне: він скинуть у суспільній думці, але не викритий. Хто такий Чичиков і в чому складалася його справа, ніхто так і не догадався. З одного боку, це ще більше підсилює мотиви алогізму, сплутаності. Але з іншого боку — залишає можливість подальших аналогічних дій персонажа в інших містах і весях Російської імперії. Гоголеві важлива не однократність, а тривалість цих дій

Нарешті, зупинимося на характері моментів невідомості в сюжеті. У першому томі «Мертвих душ» до кінця дії неясний результат інтриги ( чивиїде Чичиков благополучно?). Такого роду неясність була властива й «Ревізорові». Почасти неясний і той рівень «гри», що представляє Чичиков. Хоча ми із самого початку розуміємо, що є свідками афери, але в чому складається її конкретна мета й механізм, стає повністю ясним лише в останній главі. Із цієї ж глави стає ясної й інша не оголошена спочатку, але не менш важлива «таємниця»: які біографічні, особисті причини підвели Чичикова до цієї афери. Історія справи обертається історією характеру — перетворення, що у творчості Гоголя ставить «Мертві душі» на особливе місце як добуток епічне

Як епічний добуток «Мертві душі» істотно пов’язані з жанром шахрайського роману. Розглянемо цю проблему докладніше.

М. Бахтин показав, що виникнення європейського роману відбувалося при переміщенні інтересу від загального життя до приватній і побутовій і від «публічної людини» до приватного й домашньому. Публічна людина «живе й діє на миру»; усе, що відбувається з ним, відкрито й доступно спостерігачеві. Але все змінилося з переміщенням центра ваги на приватне життя. Це життя «по природі своєї закриті». «Її, по суті, можна тільки підглянути й підслухати. Література приватного життя є, по суті, література підглядання й підслуховування — «як інші живуть».

Тип шахрая виявився в числі самих підходящих для подібної ролі, для особливої постановки персонажа. «Така постановка шахрая й авантюриста, які внутрішньо не причетні до побутового життя, не мають у ній певного закріпленого місця і які в той же час проходять через це життя й примушені вивчати її механікові, всі її таємні пружини. Але така особливо постановка слуги, що поміняє різних хазяїв. Слуга — свідок приватного життя по перевазі. Його соромляться так само мало, як і осла. У цій надзвичайно проникливій характеристиці відзначимо три моменти: 1. Шахрай по своїй природі придатний для зміни різних положень, для проходження через різні стани, що надають йому роль наскрізного героя. 2. Шахрай по своїй психології, а також своєї життєвої й, можна сказати, професійній установці найбільш близький інтимним, схованим, тіньовим сторонам приватного життя, він примушений бути не тільки їхнім свідком і спостерігачем, але й допитливим дослідником. 3. У приватне й сховане життя інших шахрай входить на положенні «третього» і (особливо якщо він у ролі слуги) — нижчої істоти, якого не потрібно соромитися, і, отже, покриви домашнього життя оголюються перед ним без особливого з його боку праці й зусиль. Всі названі моменти згодом переломилися, хоча й по-різному, у ситуації виникнення російського роману