Підготовчі питання до твору:
Як відбилася тема батьківщини в лірику Н. А. Некрасова?
Як поет зображує місто?
Як розвивається тема поета й поезії в лірику Н. А. Некрасова?
Які слова знайшов поет, щоб оспівати непомітну красу російської природи?
Чим примітний образ російської жінки в поезії Н. А. Некрасова?
Відповіді
Темою твору про батьківщину й народ у лірику Н. А. Некрасова може послужити рядок поета «Я ліру присвятив народу своєму». Відібрати літературний матеріал до неї й важко, і легко, тому що їй присвячені дуже багато віршів поета, а обсяг екзаменаційного твору повинен укластися на трьох зошитових аркушах. Тому потрібно вибрати ті вірші, у яких розкриваються різні аспекти цієї теми. Наприклад, вірш «Міркування в парадного під’їзду» показує безправне положення трудового народу, що змушує ліричного героя відчути глибокий жаль до нього, задуматися про його історичну долю. В «Залізниці» уже чуються оптимістичні нотки, звучить віра у світле майбутнє народу, що сам стане творцем своєї долі. Тут автор прагне викликати не тільки жалість і співчуття до цих принижених і пригноблених людей, але й повага до них, засноване на їх великій творчій ролі в суспільстві. В «Пісні Еремушке» утримується прямий заклик до революції, у вірші «Батьківщина» автор дає узагальнений образ кріпосницької Росії, у якій одні потопають у розкоші, нудячись від неробства, а інші тягнуть злидарське, підневільне існування. Широкий узагальнюючий зміст здобуває й вірш «Забуте село», у якому забиті й пригноблені селяни ще плекають надію на справедливе відношення до них пана. Тема щастя народу поставлена в «Елегії» (1874). «Народ звільнений, але чи щасливий народ?» На це питання автор дає у вірші негативна відповідь. Названих добутків цілком достатньо для повного розкриття даної теми
У лірику Н. А. Некрасова міській тематиці в основному присвячені вірші 50-х років. Серед них можна виділити добутки, присвячені життя міської бідноти, і вірша, що малюють огидний моральний вигляд хазяїв життя: буржуа, чиновників, вихованих заможних городян. До першої групи ставляться вірш » чиЇду вночі по вулиці темної» (1847), цикл віршів «На вулиці» (1850), «Про погоду» (1859). У них з’являється безвихідне, важке життя міських низів, повне горя, принижень, убогості й образ. Герої цих віршів, їхні життєві драми, покалічені долі викликають глибоке співчуття й жаль автора. До сатиричних віршів, присвяченим зображенню пануючих станів, ставляться «Сучасна ода» (1845), «Секрет» (1855), «Колискова пісня» (1845), «Моральна людина» (1847). Некрасов підкреслює нелюдську, фальшиву, лицемірну мораль цих героїв, широко використовуючи іронію й сарказм. Розкриваючи тему міста у творчості Некрасова, потрібно охарактеризувати ці дві сторони міського життя
Некрасов виступив спадкоємців і продовжувачем традицій гражданственности поезії, що йдуть від Пушкіна й Лермонтова. Його «Муза помсти й суму» стала захисницею пригноблених. Свої погляди на роль поета й поезії Некрасов найбільше повно виразив у вірші «Поет і громадянин». Від імені громадянина він дорікає поета в тім, що той веде читача від злободенних питань сучасності в мир інтимних почуттів і переживань
Із твоїм талантом соромно спати;
Ще стидней у час горя
Вроду долин, небес і моря
И пещення милої оспівувати…
Зрівняй із творчими кредо Фета й Тютчева!
У вірші «Учорашній день, години в шостому» у потворній сцені побиття селянки з’являється образ страждаючого народу, рідною сестрою якого називає поет свою музу. Його «неласкава муза» є «сумною супутницею сумних бідняків, породжених для праці, страждань і оковів». Некрасов переконаний, що поезія не повинна замикатися на піднесених і прекрасних темах, оспівуючи любов, природу й красу. Її призначення — служити суспільству, облагороджуючи й піднімаючи людини, формуючи його прогресивний світогляд. Наприкінці життєвого шляху Некрасов пише вірш «Елегія», що вважає самим задушевним і улюбленим. Подібно Пушкіну у вірші «Пам’ятник», Некрасов у своїй «Елегії» підбиває підсумок свого довгого творчого шляху, бачачи головну свою заслугу в служінні народу, у боротьбі за його інтереси:
Я ліру присвятив народу своєму,
Бути може, я вмру, невідомий йому,
Але я йому служив — і серцем я спокійний…
Природа в Некрасова не існує окремо від людини, вона постійно пов’язана з його почуттями й переживаннями. Зі зміною світогляду поета міняється й вигляд російської природи в його віршах. Стан смутку й туги характерно для його віршів, написаних в 40-х роках
Тужливий вітер жене
Стаю хмар на край небес
Ялина надламана стогне,
Глухо шепотить темний ліс
Використовуючи такі образотворчі засоби, як епітети й уособлення, автор наділяє природу людськими почуттями й переживаннями. Безнадійністю, страхом і смиренністю віє від цієї сумовитої картини, що мимоволі викликає асоціації з таким же тяжким станом російського народу. Тими ж темними фарбами малює поет осінній пейзаж у вірші «Псове полювання», тісно пов’язаний з його ідейним змістом. У центрі вірша — зображення дикої забави пана, від якої страждають селяни, тому що в них ґрасують посіви, гублять худобу. Похмурий розпач мужиків підкреслює непогожа осіння погода:
Мороком запнуті небо й далечінь,
Вітер осінній наводить сум;
По небу хмари похмурі жене,
По полю листи — і жалібно стогне…
У вірші «Незжата смуга» образ-пейзаж також пронизаний розпачем і безвихідністю
В «Залізниці» дія відбувається теж пізньої восени. Але картина природи, що відкриває вірш, наповнена вже іншим, бадьорим, радісним настроєм
Славна осінь! Здоровий, ядрений
Повітря втомлені сили бадьорить
Лід незміцнілий на річці студеної
Немов як, що тане цукор лежить
Прекрасна картина російської природи, у якій «немає безобразья», протиставляється несправедливостям соціального життя. В 60-е роки пейзажна лірика Некрасова здобуває нове звучання. Природа вливає в ліричного героя нові сили, наповнюючи його бадьорістю, жагучим бажанням великого, сьогодення справи. У вірші «Лицар на годину» осіння природа радує око зеленіючою гладдю, золотою долиною льнов, «величним військом стогів». Уперше з’являється вірш, присвячене весні, — «Зелений шум». Некрасовские пейзажі зігріті авторською любов’ю до тої єдиної країни, у якій він може бути поетом, що мила й дорога його серцю
Центральне місце у творчості поета займає жінка-селянка, ця нова героїня російської літератури. Згадаємо, що до Некрасова письменники й поети створювали чудові образи російських жінок, в основному, із дворянського середовища. У поетичному світі Некрасова з’явилися образи селянок, у яких поет втілює своє подання про кращі риси національного російського характеру. Некрасов створює образи жінок з народу у віршах «У дорозі», «Трійка», «У повному розпалі жнива сільська», у поемах «Мороз, Червоний ніс», «Кому на Русі жити добре». Інший тип позитивної героїні, що прагне до активної цивільної діяльності, поет малює в поемах «Сашко» і «Російські жінки». Велике місце у творчості Некрасова займає образ матері, що знайшов втілення у віршах «Батьківщина», «Лицар на годину», «Орина — мати солдатська», «Слухаючи жахам війни», у незакінченій поемі «Мати».