Погляди Л. Н. Толстого
На історію в романі «Війна й мир»
«Я намагався писати історію народу»,- говорив Л. Н. Толстой про свій роман «Війна й мир». І це не просто фраза: великий росіянин письменник дійсно зобразив у добутку не стільки окремих героїв, скільки весь народ у цілому. «Думка народна» визначає в романі й філософські Погляди Толстого, і зображення історичних подій, конкретних історичних діячів, і моральну оцінку вчинків героїв
Яка сила рухає народами? Хто є творцем історії — особистість або народ? Такі питання задає письменник на початку роману й намагається відповісти на них всім ходом оповідання
На думку Толстого, історичний шлях країни визначає не воля історичного діяча, не його рішення й учинки, а сукупність устремлінь і бажань всіх людей, що становлять народ. «Людина свідомо живе для себе, але є несвідомим знаряддям’ для досягнення історичних цілей»,- пише Толстой. Він переконливо доводить, що одна людина, навіть самий геніальний, не може керувати мільйонами, це тільки видимість влади, але саме ці мільйони керують країною й визначають історичний процес, тобто саме народ вершить історію. А геніальна особистість здатна вгадати, відчути бажання народу й піднестися ка народній «хвилі». Товстої затверджує: «Воля історичного героя не тільки не керує діями мас, але сама постійно керована». Тому увага письменника залучає насамперед життя народу: селян, солдат, офіцерів — тих, хто становить основу його.
Лев Толстої на сторінках роману показує, що історичний процес не залежить від капризу або поганого настрою однієї людини. Війна 1812 р. була неминуча й не залежала від волі Наполеона, а визначалася всім ходом історії, тому Наполеон, на думку письменника, не міг не перейти Німан, і так само була неминуче поразка французького війська на Бородінському полі, тому що там на наполеонівську Францію була «накладена рука найсильнішого духом супротивника», тобто російського війська. Можна сказати, що воля полководця не впливає на результат бою, тому що жоден полководець не може керувати десятками й сотнями тисяч людей, але саме самі солдати (тобто народ) вирішують доля битви. «Вирішують доля бою не розпорядження головнокомандуючого, не місце, на якому коштують війська, не кількість гармат і вбитих людей, а та невловима сила, називана духом війська»,- пише Толстой. Тому не Наполеон програв Бородінський бій або Кутузов виграв його, а переміг у цій битві російський народ, тому що «дух» російського війська був незмірно вище, ніж французького
Цю історичну закономірність геніально почував Кутузов. Лев Толстої протиставляє на сторінках роману двох полководців (Кутузова й Наполеона) И два бої — Бородінське й Аустер-Лйцкое.
Російські солдати не хотіли воювати в Австрії незрозуміло за що. Це прекрасно розумів Кутузов, і по-зтому він не був упевнений у перемозі союзного російсько-австрійського війська над французьким, незважаючи на кількісну перевагу й більше вигідну позицію. Ми бачимо, як Кутузов відтягав початок бою, прагнучи зберегти життя російських солдатів у цій безглуздій бойні. І навпаки, Кутузов був заздалегідь уве-
Рен у перемозі під Бородіним, тому що знав, що кожний солдат, кожний росіянин офіцер буквально палко бажав поборотися із французами. Про це бажання битися говорив Андрій Болконский своєму другові Пьеру Безухову напередодні битви: «Французи розорили мій будинок і йдуть розорити Москву, образили й ображають мене всяку секунду. Вони вороги мої, вони злочинці всі, по моїх поняттях. І так само думає Тимохін і вся армія. Треба їх стратити». Тому й сам Болконский, і Кутузов, і всі росіяни люди були впевнені в перемозі. Ми бачимо, що під час бою Кутузов малорухомий, він майже не керує військом. Але геніальний полководець знає, що солдати самі визначають хід битви, і Кутузов упевнений у них. Наполеон же, навпаки, дуже діяльне: він постійно цікавиться ходом бою, віддає накази… Але вся його активність ні до чого не приводить, тому > що результат битви визначає не він, і результат цей уже історично визначений
Товстої пише, що Кутузов зумів «угадати так вірно значення народного змісту подій», тобто «угадати» всю закономірність історичних подій. І джерелом цього геніального прозріння було те «народне почуття», що носив у своїй душі великий полководець. Саме розуміння народного характеру історичних процесів дозволило Кутузову, на думку Толстого, виграти не тільки Бородінську битву, але й всю військову кампанію й виконати своє призначення — урятувати Росію від наполеонівської навали. І яким метушливим, безпомічним, навіть комічним виглядає на його тлі Наполеон! У ньому немає нічого великого й геніального, тому що «немає величі там, де немає простоти, добра й правди».
Таким чином, ми бачимо, що в Лева Толстого був свій власний Погляд на історію, і цей погляд багато в чому відрізняється від сучасного розуміння історичного процесу, але від цього він не стає для нас менш цікавим