Порівняльна характеристика Онєгіна й Печорина «Відмінність їх між собою набагато менше відстані між Онегою й Печорою… Печорин — це Онєгін нашого часу». В. Г. Бєлінський Онєгін і Печорин — представники певної історичної епохи. У їхніх справах і вчинках автори відбили силу й слабість свого покоління. Кожний з них — герой свого часу. Саме час визначив не тільки їхні загальні риси, але й розходження. Подібність образів Євгенія Онєгіна й Григорія Печорина безперечно. Походження, умови виховання, утворення, формування характерів — все це загальне для наших героїв.
Це були начитані й утворені люди, що ставило їх вище інших молодих людей їхнього кола. Онєгін — столичний аристократ з багатою спадщиною. Це людина з дуже складним і суперечливим характером. Він талановитий, розумний і утворений. Свідченням високої освіченості Онєгіна є і його велика особиста бібліотека Печорин — представник дворянської молоді, сильна особистість, у ньому багато виняткового, особливого: видатний розум, незвичайна сила волі. Маючи значні здатності, духовними запитами, обоє не зуміли реалізувати себе вжизни. Замолоду обоє героя захоплювалися безтурботним світським життям, обоє превстигли в «науці страсті ніжної», у знанні «російських панянок».
Печорин говорить, що, знайомлячись із жінкою, він завжди безпомилково відгадував, чи буде вона його любити. Жінкам він приносить тільки нещастя. І Онєгін залишив не занадто гарний слід у житті Тетяни, не розділивши відразу її почуття. Обоє героя проходять через нещастя, обоє стають винуватцями загибелі людей. І Онєгін, і Печорин дорожать своєю волею.
Характерне обом байдужість до людей, розчарованість і нудьга позначаються на їхньому відношенні до дружби. Онєгін дружить із Ленским, тому що робити нема чого. А Печорин говорить, що до дружби не здатний, і демонструє це у своєму холодному відношенні до Максима Максимичу. Стає зрозуміло, що є й розходження між героями романів Пушкіна й Лермонтова.
Онєгін — егоїст, що в принципі й не його вині. Батько майже не обертав на нього уваги, віддаючи сина гувернерам, які лише хвалили хлопця. От він і виріс у людину, що піклувався лише про себе, про свої бажання, не звертаючи увагу на почуття й страждання інших людей. Онєгіна не задовольняє кар’єру чиновника й поміщика. Він взагалі ніколи не служив, що виділяє його із сучасників. Онєгін веде життя вільну від службових обов’язків Печорин же страждаючий егоїст. Він розуміє всю незначність свого положення.
Печорин зараховує себе до їхніх жалюгідних нащадків, які скитаются по землі без гордості й переконань. Відсутність віри в подвиг, любові й дружби позбавляють його життя цінностей. Він не знає, навіщо народився й навіщо живе. Від свого попередника Онєгіна Печорин відрізняється не тільки темпераментом, силоміць волі, але й ступенем свого відношення до миру. На відміну від Онєгіна він не просто розумний, він філософ і мислитель. І Онєгін, і Печорин, розчарувавшись у навколишнім їхньому житті, ідуть на дуель. Однак у кожного своя причина.
Онєгін боїться суспільної думки, приймаючи виклик Ленского на дуель. Печорин же, стріляючись із Грушницким, мстить суспільству за несправджені надії Доля посилає лермонтовскому героєві випробування за випробуванням, він сам шукає пригод, що важливо. Це залучає його, він просто живе пригодами. Онєгін же приймає життя такий, як вона є, пливе за течією. Він дитя своєї епохи, розпещене, примхливе, але слухняне. Неслухняність Печорина — його загибель. І Онєгін, і Печорин — егоїстичні, але мислячі й страждаючі герої. Тому що, заподіюючи біль іншим людям, вони страждають не менше.
Порівнюючи опис життя героїв, можна переконатися, що Печорин — це більше активна особистість. Онєгін, як особистість, залишається для нас загадкою. Але для нас ці герої залишаються цікаві й важливими, як власники високими людськими достоїнствами.