Твір по літературі: Пошуки істини Для М. Булгакова основним джерелом істини була релігія. Він був переконаний, що тільки через прилучення до Бога людин знаходить духовне пристановище, віру, без якої неможливо жити. Духовно-релігійні шукання для людей творчих — це знак, яким відзначені їхні добутки. У письменника носіями такого знака є герої його книг Герої Булгакова реалістичні й сучасні.
Саме вони допомагають читачеві усвідомити позицію автора, його відношення до добра й зла, його глибоке переконання в тім, що людина повинен сам приймати рішення й відповідати за свої вчинки. Проблема морального вибору, відповідальності й покарання стають головними проблемами роману Роман «Майстер і Маргарита» починається із суперечки двох літераторів, Берліоза й Бездомного, з вїм, що зустрівся, незнайомцем на Патріарших ставках. Вони сперечаються про те, є Бог або його немає. На твердження Берліоза про неможливість існування Бога Воланд заперечує: «Хто ж керує життям людської й всім взагалі розпорядком на землі?» Відповідь Івана Бездомного: «Сама людина й керує». Але розвиток сюжету роману спростовує ця теза, розкриває залежність людини від тисячі випадків. Наприклад, безглузда смерть Берліоза. А якщо життя людини дійсно залежить від випадків, те чи можна ручатися за майбутнє? Що ж є істиною в цьому хаотичному світі?
Це питання й стає головним у романі. Відповідь на нього читач знаходить в «євангельських» главах, де автор міркує про відповідальність людини за все добро й зло, що відбувається на землі, за власний вибір шляху, ведучого або до істини й волі, або до рабства й нелюдськості «У білому плащі із кривавою підбивкою» з’являється прокуратор Іудеї Понтій Пілат. Перед ним коштує важке завдання. Він повинен вирішити долю іншої людини. У римського прокуратора немає бажання губити життя бродячого філософа. У душі Понтій Пілат усвідомить, що Иешуа не винно. Але Михайло Булгаков показує залежність прокуратора від держави, він не має права керуватися моральними засадами. Понтій Пілат — сильна людина, і він розуміє, що може вижити й превстигнути, тільки залишаючись рабом і слугою кесаря. Його образ драматичний: він і обвинувач, і жертва.
Відправивши на смерть Иешуа, він губить свою душу. Виносячи вирок, він викликує: «Загинули!» Це означає, що він гине разом з Иешуа, гине як вільна особистість. Але в суперечці між Понтієм Пілатом і Иешуа про істину й добро перемагає останній, тому що він іде на смерть, але не відмовляється від своїх переконань, залишаючись істинно вільним Иешуа в Булгакова — звичайна смертна людина, проникливий і наївне, мудре й простодушний, але він — втілення чистої ідеї, провісник нових людських ідеалів.
Ні страх, ні покарання не можуть змусити його змінити ідеї добра, милосердя. Він затверджує «царство істини й справедливості», де не буде «влади ні кесарів, ні якої-небудь іншої влади». Иешуа вірить у перевагу доброго початку в будь-якій людині, і в те, що «царство істини» обов’язково наступить У романі Михайла Булгакова Иешуа — прообраз Христа, але він не Богочеловек, а Той, Хто знає й несе людям істину А от з’являється й Сатана-Воланд зі своєї звитої, якому навколишній світ відкритий без прикрас, і цей іронічний погляд Воланда на навколишнє близький авторові. Воланд удивляється в людей, намагаючись виявити в них недосконале. Він висміює, знищує за допомогою своєї звиті все те, що відступилося від добра, изолгалось, розбестилося, втратило високий ідеал. Усього на три дні Воланд і його звита залишається в Москві, але з людей спадає покрив сірої повсякденності, і людина з’являється перед нами у своїй наготі: «Вони — люди як люди.
Люблять гроші, але адже це завжди було… Ну, легковажні… ну що ж… і милосердя іноді стукається в їхні серця…
звичайні люди… загалом, нагадують колишніх… квартирне питання тільки зіпсував їх». Міру зла, пороку й користі Воланд визначає мірою істини, краси й добра Він відновлює рівновагу між добром і злом і цим служить добру. Але хіба можна вважати, що в романі пороть покараний? Зміни — мнимі: Степу Лиходіїв керує тепер не вар’єте в Москві, а гастрономом у Ростові. Так всевидючий Воланд затверджує, що ніякий хід історії не міняє людську природу. Саме ці сторінки роману змушують читача задуматися над питанням: людина повністю залежить від випадку й усе в ньому непередбачене? Що ж може протистояти стихії життя, і чи можна змінити цей мир?
На ці питання автор відповідає, розповідаючи нам романтичну історію Майстра й Маргарити Поводження романтичних героїв визначає не збіг обставин, а проходження своєму моральному вибору. Майстер установлює історичну істину, написавши роман про Иешуа й Понтія Пілаті. Читаючи його, ми розуміємо, чому «рукопису не горять». Але Майстер не герой, він лише служитель істини Подвиг же робить Маргарита. Вона переборює власний страх в ім’я віри в талант Майстра. Вона йде на самопожертву, закладаючи душу дияволові. Так Маргарита сама творить свою долю, керуючись високими моральними принципами