Твір по літературі: «Потрібно берегти в собі людини» Палата № 6» написана Чеховим в 1892 році після його поїздки «на острів страждань» — Сахалін. Часто цей добуток називають повістю, тому що тут автором піднімаються серьезнейшие проблеми, достаток діючих осіб, кілька сюжетних ліній. Але як би те не був цей найцікавіший добуток, що розкриває позицію автора на відношення людини до своєї справи, а в остаточному підсумку до самого себе. У центрі оповідання «Палата № 6» — два чоловіки, різко протипоставлені один одному: хворий Громов і доктор Рагин. Вони ведуть між собою напружена суперечка. Така ситуація, коли персонажі протипоставлені один одному, взагалі характерна для Антона Павловича Чехова.
Іван Дмитрич Громов душевнохвора людина, але «тонкі риси, покладені на його особу глибоким щирим стражданням, розумні й інтелігентні, і в очах теплий, здоровий блиск». З обуренням говорить він про насильство, про віконні грати, пророкує зорю нового життя. Доктор Андрій Ефимич Рагин — повна протилежність Громову. Там — протест, нетерпляче бажання сказати правду до кінця. Тут — повна примиреність зі злом, з волаючими безладдями в лікарні. Що робити?
Нехай все йде своєю чергою. Ні в що не треба втручатися. «Між теплим, затишним кабінетом і цією палатою немає ніякої різниці…- запевняє Рагин Громова.- Спокій і достаток людини не поза ним, а в ньому самому». Життя жорстоко посміялося над рагинским байдужністю до лих і зла — наприкінці оповідання він теж, як і Громов, укладений у палату № 6. Не витримавши ув’язнення й побоїв сторожачи Микити, доктор умирає. Два «супротивники» — Громов і Рагин — виявляються по одну сторону лікарняних ґрат. І перед смертю в Андрія Ефимича миготить «страшна, нестерпна думка, що таку ж точно біль повинні були випробовувати роками, день у день ці люди» — мешканці лікарні.
Пускай лише незадовго до смерті, Рагин зрозумів, як бездушна була його звичка «не зауважувати» зло, умивати руки, залишатися осторонь. Це схоже на пробудження після довгого сну, щиросердечної спячки, але людина «прокинувся» у докторі Раги-Не й не змогла жити від свідомості створеної власної несправедливості. А як розвивалася хвороба Громова? В одному із провулків міста йому зустрілися два арештанти в кайданах і з ними конвойні з рушницями. Іванові Дмитричу чомусь здалося, що і його можуть закувати й відвести у в’язницю. Це стало його настирливою ідеєю. Прості пічники здаються Громову переодягненими поліцейськими.
У його збентеженій уяві тісняться тюремники всіх видів, і він біжить, охоплений жахом. «Іванові Дмитричу здавалося, що насильство всього миру скопилося за його спиною й женеться за ним». Знову читачеві відкривається важлива особливість чеховського оповідання. Образ героя в нього злитий із загальним укладом життя, її атмосферою. Не можна зберегти в собі чисту душу, людське достоїнство, творячи зло, равнодушно дивлячись на безладдя, що творяться іншими. У суперечку Громова й Рагина увесь час уривається хтось третій, і цей «третій» — сама дійсність.
Границі палати № 6 розсовуються. От вона, та — груба й нещадна реальність, зіткнення з якої не витримав Громов і від якої відгородитися дарма й безуспішно намагався Рагин. Письменник Лєсков, озиваючись про оповідання «Палата № б», писав, що в ньому «у мініатюрі зображені загальні наші порядки й характери. Усюди — палата № 6. Це — Росія». Цим оповіданням автор геніально й образно довів, що відступ від людських принципів ніколи не проходить безвісти. Лише зберігаючи людське достоїнство, чесне відношення до справи, можна перемогти зло, тьму, нехай не відразу, поступово, але неминуче.