Твір по літературі: Повість «Після казки» Ти відкинув те, із чим не мирилася Твоя дитяча душачи И в цьому моя розрада Ч. Айтматов Чингиз Торекулович Айтматов — сучасний письменник, народився в 1928 році в гірському кишлаку Киргизії. Труднощі не обійшли його стороною. В 1937 році його батько, великий партійний діяч, був незаконно репресований. війна, Що Почалася незабаром, теж відклала свій відбиток на долю підлітка. Тема сирітства — незатухаючий біль письменника, тому він часто звертається до неї у своїх добутках: «Перший учитель», «Ранні журавлі», «Після казки». Спочатку повість була задумана як невелике оповідання.
Айтматов хотів написати елегійну історію, згадати свою юність і тих людей, яких він знавав і яким давно вже немає. Але література повинна переробляти реальні факти. Коли була вже написана половина повести, автор ще не знав, як поведеться хлопчик наприкінці, а він спливає до білого пароплава, своєму ідеалу Дуже сильне враження в повісті Ч. Айтматова робить на нас образ дитини: «Один, без друзів, хлопчик жив у колі тих нехитрих речей, які його обступали, і хіба лише автокрамниця могла змусити його забути про усім і прожогом бігти за нею. Що вуж там говорити, автокрамниця — це тобі не камені й не трава якісь. Чого там тільки ні, в автокрамниці!
» Більшу частину часу хлопчик проводить один. Цю порожнечу заповнює своїми образами, і в нього розвивається свій внутрішній мир. Хлопчик звертається до каменів, травам, розмовляє з ними й з рослинами. Кожний предмет персоніфікує для нього добро або зло: «Серед рослин — «улюблені», «сміливі», «боязкі», «злі» і всякі інші. Колючий бодяк, наприклад,- «головний лікар». Дитина з одними знаходить загальну мову, а іншими бореться. Але найближчою людиною й іншому, розуміючим його, є дід, що всіма силами намагається зробити онука щасливим. Він вселяє дитині віру в стару казку про матір — оленихе, що хлопчик і живе.
Але в нього є й своя казка — про білий пароплав, де він представляє себе рибкою, що пливе долілиць по ріці до нового життя, до батьківського пещення, до білого пароплава. Так хлопчик живе доти, поки конфлікт у сім’ї, що приймала раніше малі розміри, не досягає своєї критичної крапки. Дід, стільки років проживший на світлі, що зберегло свою віру в казку про матір — оленихе, що прищепила її також хлопчикові, обриває все разом, убиваючи мазала. Цим насамперед убиває дитини, наносячи йому найсильнішу щиросердечну травму, а не себе, як думав він.
Дід хоче вирішити конфлікт мирним шляхом, взявши всю провину на себе, але його спроба ні до чого гарному не приводить. У підсумку в хлопчика залишається тільки одна казка — про білий пароплав, а потім ні однієї Легенда — основа повести. Вона пояснює зародження плем’я бугові, у ній втілені народні подання про добро й зло, у ній же передвіщається й трагічний фінал добутку. Завдяки казкам, повість поетична, многопланова. Мова Ч.
Айтматова багатий, різноманітний, доступний широкому колу читачів, але за гаданою простотою ховається кропітка праця майстра: «Серце хлопчика покотилася по підлозі, видрало на підвіконня, ближче до портфеля, і зашепталося з ним». Образ дитини багатогранний і розкривається поступово автором-оповідачем. Через сприйняття хлопчика ми бачимо всіх героїв повести. Він дає моральну оцінку кожному персонажу: у цьому особливість даного добутку автора. Навіть якби навколо хлопчика панували добро й краса, і тоді він створив би у своїй уяві мир, відмінний тому, у якому живе. Така природа дитинства, дитячої свідомості. Дитина ж загиблій легенді протиставив казку про білий пароплав і спливла до нього зі своєю дитячою непримиренністю до законів Орозкула. У трагічному фіналі йде Рогата мати — олениха, спливає рибкою хлопчик, відкидаючи не людей, а зло, жорстокість вних.
Закривши книгу, ми, читачі, почуваємо відповідальність за загибель дитини. До цьому, напевно, прагнув автор, створюючи добуток Здатність співпереживати, відгукуватися на чужий біль, не бути байдужим — не в чи цьому головне завдання літератури? І добуток Ч. Айтматова цілком відповідає цієї мети Сам письменник так говорить про себе: «Той день, коли я перестану турбуватися й мучитися, шукати й хвилюватися, буде найважчим днем у моєму житті».