«Повість про капітана Копейкине» — гострий протест, доведений до кінця Микола Васильович Гоголь — чесний і сміливий художник. У своїй поемі «Мертві душі» він дає нищівну характеристику й критику існуючому ладу в Росії — кріпосництву і її стовпам — поміщикам. «Повість про капітана Копейкине», що ввійшов у поему, показала безкомпромісність Гоголя. Це його протест, доведений до кінця «Повість» розповідає про героя війни 1812 року, що втратило здоров’ї й можливість заробляти собі на їжу. З огляду на свої заслуги перед батьківщиною, Копейкин сподівається, що одержить гідну компенсацію за «руку й ногу», які втратив на поле брані, відстоюючи честь і незалежність країни.
«От мій капітан Копейкин вирішив відправитися, пан мій, у Петербург, щоб просити государя, чи не буде такої монархової милості: «Що от-де, так і так, до певної міри, так сказати, жизнию жертвував, проливав кров…» Копейкин оббивають пороги важливих вельмож, які обіцяють розглянути його справу, пропонуючи «понаведаться днями…» Дні летять, капітан оббиває всі нові й нові пороги; автор показує всі труднощі Копейкина: він ледве бродить на «своїй деревинці», не може заробити навіть при наявності роботи, тому що правий рукав у нього порожній Іде час, тануть ті гроші, з якими приїхав Копейкин у столицю домагатися законної пенсії, але немає ніякого руху в справах капітана. Вельможі пропонують чекати государя, що ще не повернувся із закордонного походу.
Він пожинає лаври переможця Наполеона, а щирі безвісні герої змушені животіти або навіть умерти голодною смертю. Вони тепер стали не потрібні, вони зайвий тягар. «Западетеся терпінням. Приїде государ, я можу вам дати слово честі, що його монархова милість вас не залишить». Але Копейкину неможливо чекати, гроші його скінчилися, як і терпіння.
Щоб капітан не докучав, його вислали «на казенний рахунок». Доведений до розпачу, Копейкин вирішує: «Коли генерал говорить, щоб я пошукав сам засобів допомогти собі, добре, знайду засоби!» Не пройшло й двох місяців, як у рязанських лісах з’явилася зграя розбійників «і отаман-те цієї зграї був, пан мій, не хто іншої…» -неважко догадатися, що капітан Копейкин. Гоголь не призивав до бунту, але він так яскраво й правдиво показав жалюгідне положення простих людей, що фактично виправдував свого героя, змушеного зайнятися розбоєм і грабувати тих, хто давно й «на законних підставах» грабував його і йому подібних Сміх Гоголя був гострим і разючим. Його боялися: доказ тому — «Повість про капітана Копейкине» була заборонена цензурою.
Заслуга й феномен Гоголя полягають у тому, що йдуть роки й десятиліття, а його добутки залишаються улюбленими й популярними в нових і нових поколінь читачів, кожне знаходить у письменника «свої», близькі йому сторінки. У цьому велич і нев’януча сила таланта Миколи Васильовича Гоголя — «короля російської сатири».