Предметна деталізація й символіка в оповіданні И. А. Буніна «Пан із Сан-Франциско» …Це дуже Ново, дуже свіжо й дуже добре, тільки занадто компактно, начебто згущеного Бульйону. А. П. Чехов Майстерність і Ліризм творів Івана Олексійовича Буніна мають кілька складових. Його Прозу відрізняють лаконізм і трепетне зображення природи, пильна увага до Героєві й деталізація описуваного предмета або явища. Здається, письменник Зайво докладно зупиняється на навколишніх його героїв обстановці, сповільнює Плин сюжету, але в цьому-те й полягає його художня особливість, Неповторна лірична манера. Почавши Творчий шлях з віршування, Бунін пізніше привносить і в прозу конкретність І стислість складу.
Ще А. П. Чехов відрізняв цю особливість манери Івана Олексійовича: «…це дуже ново, дуже свіжо й дуже добре, тільки занадто Компактно, начебто згущеного бульйону».
Стиль Буніна Змушує читача гранично уважно й неквапливо знайомитися з Добутками автора. Письменник прагне не тільки всебічно й докладно Описати предмет зображення, але конкретизувати його особливість, місце в Навколишньому оточенню. Часом його деталі самодостатні, можуть існувати Автономно, без видимого зв’язку з навколишньої, але це лише гадана незалежність. Для Буніна-Художника не існує незначних дріб’язків, кожна несе необхідну Інформацію, складаючись у загальну картину життя.
І якщо вже деталь або слово Обрано художником, то вони несуть максимально можливу інформацію й віддачу. Так, в оповіданні «Пан із Сан-Франциско» Бунін зайво докладно описує маршрут Планованої подорожі сім’ї пана, розпорядок дня на «Атлантиді». І немає Незначних дріб’язків, кожна несе значеннєве навантаження, підкреслюючи іронію Письменника над «речовими» інтересами цих «хазяїв життя». Чи не тому так Жалюгідно й незабаром закінчується ретельно продумана подорож, що обіцяє Спочатку безтурботну радість і задоволення? «Пан з Сан-Франциско сіл у глибоке шкіряне крісло в куті, біля лампи під зеленим Ковпаком, надяг пенсне й, смикнувши головою від його комірця, що душив, весь Закрився газетним листком…- як раптом рядка спалахнули перед ним скляним Блиском, шия його напружилась, очі витріщили, пенсне злетіло з носа… Він Рвонувся вперед, хотів ковтнути повітря — і дико захрипів…» Письменник Описує смерть цієї людини, не випробовуючи поваги до великого таїнства, а Лише констатуючи етапи, із зайвим натуралізмом розкриваючи буденність Що відбувається. І дивно, сцена переростає в символічну.
От неминучий і Страшний кінець кожного, і добре, якщо він відбувається в колі близьких, у стінах Рідного будинку, інакше приниження чекають тепер уже неживе тіло. Ніякі гроші, Пошана й повага, що супроводжують панові із Сан-Франциско в житті, не допомагають Йому після смерті. Невловимо міняється лексика письменника. Тепер пан — це Просто старий, що викликає жалість. «Тіло ж мертвого старого із Сан-Франциско Верталося додому, у могилу, на береги Нового Світла. Випробувавши багато Принижень, багато людської неуважності, з тиждень промандрувавши з одного Портового пакгаузу в іншій, воно знову потрапило нарешті на той же самий Знаменитий корабель, на якому так ще недавно, з такою пошаною везли його в Старе Світло». Кільцева композиція оповідання лише підкреслює величезну різницю Між першою й другою подорожами. Спочатку Здається, що пан із Сан-Франциско міцно стоїть на ногах, тримає життя під Вуздечка. Тепер же це неживе тіло, ретельно приховуване від щасливих і Безтурботних пасажирів, щоб не затьмарити їхня подорож.
Письменник тим самим Підкреслює ілюзорність щастя й благополуччя в «речовому» світі. Всі Минущо, крім стихії океану, що хлюпає хвилі об борт «Атлантиди». Всі Примарно й обманчиво в божевільному світі людей, як найнята пара закоханих, давно Обридлих один одному. Читаючи оповідання Буніна, поступово розумієш дріб’язковість Людських помислів і мріянь перед космосом, вічною природою, які оточують Нас, мудро приймаючи всі наші домагання на винятковість. Ми лише піщини в Величезному світі, і, коли усвідомлюємо це, можливо, будемо більше щасливі, чим Зараз.