Принижені й ображені
Роман Ф. М. Достоєвського-Це «психологічний звіт одного злочину», злочину, що зробив бідний студент Родіон Розкольників, що вбив бабу процентщицу. Однак у романі мова йде про незвичайний карний злочин. Це, якщо так можна виразитися, ідеологічний злочин, а виконавець його — злочинець-мислитель, убивця-філософ
Він убив лихварку аж ніяк не в ім’я збагачення й навіть не заради того, щоб допомогти своїм близьким: матері й сестрі. Цей злочин з’явився наслідком трагічних обставин навколишньої дійсності, результатом довгих і завзятих міркувань героя роману про свою долю, про долю всіх «принижених і ображених», про соціальні й моральні закони, по яких живе людство
Життя з’являється перед нами як клубок нерозв’язних протиріч. Усюди він бачить картини вбогості, безправ’я, придушення людського достоїнства. На кожному кроці йому зустрічаються знедолені й гнані люди, яким нікуди дітися. Їхнім прикладом служать Соня Мармеладова, Катерина Іванівна й багато хто інші. Та й сам Розкольників виявився не в кращому положенні. Йому теж, по суті, нікуди піти. Живе він впроголодь, тулиться в жалюгідній комірці, схожої на шафу, звідки його загрожують викинути на вулицю. Під погрозою виявилася доля його матері й сестри. А доля Мармеладова? У розмові Мармеладова з Раскольниковим у шинку звучить думка про те, що в жебраку (а значить і в ньому) ніхто не підозрює шляхетності почуттів. А в ньому ця шляхетність є. Він здатний глибоко почувати, розуміти, страждати не тільки за себе, але й за голодних дітей, виправдувати грубе відношення до себе дружини, цінувати самовідданість Катерини Іванівни й Соні. При всієї, здавалося б, втраті Мармеладовим людського вигляду його неможливо нехтувати. У словах Мармеладова — біль за те, що його, один раз вигнавши з людської компанії, уже більше ніколи в неї не допустять. Перед нами ображена людина, але сохранивший почуття власного достоїнства, що глибоко усвідомить своє падіння, але не в силах нічого змінити. Чи насмілишся засудити людину, доля якого зложилася так трагічно не тільки по його провині? Це людина, а в ньому не хочуть бачити людини
Згадаємо життя Катерини Іванівни. Вона хвора сухотою, про що говорять червоні плями на її особі, який так боїться Мармеладов. З його оповідання про дружину ми довідаємося, що вона із дворянської сім’ї, виховувалася в губернському дворянському інституті. Вийшовши заміж без батьківського благословення, виявившись у розпачливому положенні, із трьома дітьми на руках, вона після смерті чоловіка змушена була піти заміж за Мармеладова. «Можете судити по тому, до якого ступеня її нещастя доходили, що вона, утворена й вихована + і прізвища відомої, за мене погодилася піти! Але пішла! Плачу й ридаючи й руки ламаючи, пішла! Тому що нікуди було йти». Але полегшення не наступило й після заміжжя: чоловік вигнаний зі служби й п’є, загрожує вигнати квартирна господарка, б’є Лебезятников, плачуть голодні діти. Не жорстокість керує нею, коли вона посилає Соню на панель, а розпач і безвихідність. Катерина Іванівна розуміє, що Соня принесла себе в жертву близьким. Саме тому, коли Соня повернулася із грошима, вона «весь вечір у ногах у неї на колінах простояла, ноги їй цілувала, устати не хотіла». Мармеладов дає дружині точну характеристику, говорячи, що вона «гаряча, горда, непохитна». Але людська гордість її, як і Мармеладова, зневажається на кожному кроці, про достоїнство й самолюбство змушують забути. Безглуздо шукати допомоги й співчуття в навколишніх, «нікуди йти» Катерине Іванівні, скрізь тупик. Розповідаючи про Соню й що зустрілася Раскольникову дівчинці, письменник не випадково зупиняє увагу читачів на їхніх портретах: чистота й беззахисність, показані в портретах Соні й обманутої дівчинки, не відповідають способу життя, що вони змушені вести, тому Раскольникову «дивно й дико було дивитися на таке явище». Соню штовхає на панель убогість і неможливість чесно заробляти на життя. Її майбутнє безрадісно, як і майбутнє обманутої дівчинки. Воно укладається у формулу: «лікарня… вино… шинки й ще лікарня… року через два-три — каліки, разом життя їй 19 аль 18 років від роду всього-з… «. Достоєвський переконливо показує, що інші відносини, крім байдужності, цікавості, зловтішного глузування, протиприродні в цьому світі. Люди дивляться один на одного «вороже й з недовірливістю». Всі, крім Раскольникова, слухають «потішника»Мармеладова, «фиркаючи», «посміхаючись», «позіхаючи», а в загальному равнодушно. Так само байдужа юрба глядачів, що заюшили подивитися на борошна вмираючого Мармеладова. У сні Раскольникова, так схожому на яву, коня січуть «з насолодою», «реготом і гостротами».
Роман «Злочин і покарання» відбив тривогу Достоєвського за майбутнє людства. Він показує, що таким життям, який зараз живуть «принижен і ображені» жити далі не можна. «Опираючись на реальний матеріал дійсності, Достоєвський висував і висвітлював проблеми, що мають всесвітнє значення, проблеми боротьби добра й зла в соціальному житті, у внутрішній природі людей, теми життєвого покликання людської особистості, страждання й протесту, егоїзму й самопожертви, злочини й покарання, питання суспільних, духовних зв’язків між людьми і їхнім роз’єднанням, справедливого пристрою соціального миру й багато інші».