Природа й людина в ранніх романтичних добутках М. Горького
У ранніх романтичних добутках М. Горького діяли соціально-конкретні особи — головним чином босяки, а також близькі до них по своєму суспільному становищу люди. Критична спрямованість оповідань про гірку й важку частку знедолених, «колишніх людей», очевидна. У своєму презирстві до виродливих власницьких підвалин декласований люд ніс у собі стихійний потяг до волі, волі. У багатьох У ранніх романтичних добутках М. Горького події з життя босяків розвертаються на тлі природи. Такі, наприклад, оповідання «Челкаш», «Мальва», «Баба Изергиль», «Макар Чудра».
Але іноді пейзажні замальовки є не просто тлом, на якому розвертається дія того або іншого добутку. Найчастіше пейзаж несе в собі якесь значеннєве навантаження, як би оттеняя щиросердечний стан героїв, їхнього переживання, настрою
В оповіданні «Баба Изергиль» перша частина — легенда про Ларре, самотньому індивідуалісті, жорстоко поплатившемся за свою гординю. Його індивідуалістична воля протиставляється волі самої природи, теж вічної, але радующей серце. Але Ларра не вільний від себе самого, від смерті. Якщо виражатися точніше, та власна свідомість своєї несвободи від волі з’явилося його покаранням. Протиставлювана Ларре Природа глибоко симво-лична. Вона є символом щиросердечної чистоти, незалежності, гармонії із самим собою й справедливості. У той момент, коли старійшина плем’я вимовляє вирок Ларре, з неба, зовсім ясн і чистого, лунають гуркоти грому. Як пише автор, «це сили небесні підтверджували мовлення мудрого».
Ларра не може повернутися в природу (коли герой падає на землю й б’ється головою, то земля відстороняється від нього, «заглиблюючись від ударів його голови»), стати її частиною, умерти, тому приречено він скитаться похмурою тінню по світлу, ища спокою й не знаходячи його.
У заключній частині оповідання «Баба Изергиль» Горький показує нам зовсім іншого героя — Данко. Цей Людина — борець, експериментатор, сильна особистість із широкою натурою. Він протиставляється героєві першої легенди. Але, як ні парадоксально, тут, у цій частині добутку, образ природи несе зовсім інше значеннєве навантаження. Перед нами встають похмурі картини дрімучого лісу, де не видно й проблиску зводу й сонця (прийом алегорії), де люди марніють і гинуть від смертоносних і смердючих випарів боліт. Це місце давить людей, пожирає їх зсередини, паралізує їхню волю й розум. Але Данко став боротися зі страхом, зумів надихнути людей піти на пошуки кращого місця й кращої частки. Він веде їх «до волі, до світла». Природа Тут як би пручається, не пускає людей від себе. Гіркий застосовує неодноразово прийом уособлення. Небо мече блискавки, ідуть заливні дощі, людей затягують болота, ліс вистачає їх за ноги, за руки, волає, біснується в безсиллі зупинити сміливе серце. «І дерева, освітлені холодним вогнем блискавок, здавалися живими, що простирають навколо людей, що йшли з полону тьми, коряві, довгі руки, сплітаючи їх у густу мережу, намагаючись зупинити людей…»
У цьому випадку Природа (ліс) — персонаж, що діє особа, роль якого свідомо визначена й зводиться до зображення пороків самих людей, леї — породження їхніх власних страхів, слабості, малодушності, безвільності, тому що вони звели його вище себе
Протистояння вільної людини, здатного пожертвувати собою заради щастя інших, і консервативного суспільства, незадоволеного сформованою ситуацією, але боящегося яких-небудь змін у житті, закінчується загибеллю героя — Данко. Але Данко — переможець, тому що люди одержали волю, світло, надію. Вони побачили світлу, неосяжну (як сама воля) степ, блискучу траву й переливчасті всі квіти веселки ріку (символи життя). І що ж? Як же вони віддячили свого героя, що вирвав своє серце із грудей, щоб їм не було страшно, щоб показати їм інше, світлу життя? Вони забули про подвиг Данко, і лише мати-Природа пам’ятає про нього: мерехтливі блакитні вогники в нічній імлі і є нагадування природи про велику Людину
В оповіданні «Челкаш» (так само, як і в «Бабі Изергиль») письменник використовує свій улюблений композиційний прийом — обрамлення. Основним подіям в оповіданні передує опис звичайного дня, повсякденної роботи порту, моря. «Заковані в граніт хвилі моря подавлені величезними вагами, що сковзають по їхніх хребтах, б’ються об борти судів, об береги, б’ються й нарікають, спінені, забрудненим різним мотлохом». Так показує Горький поневолену людиною «вільну стихію», використовуючи прийом уособлення. Тут взаємини природи й людини ворожа: Природа мстить за своє поневолення
Треба відзначити, що в оповіданні «Челкаш» автор використовує в основному морський пейзаж. Він незвичайно багатогранний і символичен. По-різному ставляться до моря герої оповідання. Для Гришки Челкаша море — рідна стихія: істинно вільна, непокірлива, страшна й у той же час незвичайно прекрасна. Чимсь море нагадує характер самого Челкаша.
Для Гаврила, простого сільського хлопця, може, що увидели море в перший раз, воно — свідок його гріхопадіння, його злочинних задумів і того звірячого страху, що випробував він, пішовши «на справу» разом із Челкашом. Для нього море — свідок його приниження. «Усе було холодно, страшно, зловісно. Гаврилу стало страшно».
Коли Горький описує сцену крадіжки «товару» з пароплава, море увесь час є діючою особою, свідком і співучасником що відбувається. «Ніч була темна… море було спокійно, чорно й густо, як масло». Начебто б такий початок не. передвіщає нічого поганого. У той час, коли Челкаш «робив справу», море стало зовсім тихим, хмари стали толще, сильніше закрили небо, начебто Природа була заодно з ними. А от коли було вже всі за, «вітер пронісся й розбудив море, що раптом заграло частими брижами…». Після вдалої справи море як би просвітліло, зраділо видобутку, але чекаючи майбутніх (поганих) подій, захмарилася його гладь тяжкої думою. А після того, як Гаврило зробив замах на вбивство, і Челкаш упав, уражений зрадницькою рукою, почалася теперішня бура, шторм. «Піна сичала, і бризи води літали по повітрю. Посипався дощ. Спочатку рідкий, він швидко перейшов у щільний, великий, що лився з неба топкими струмками. Дощ ретиво сек воду й землю… вітер ревів… Всі навкруги наповнювалося виттям, ревінням, гулом…»
Показуючи нам стихію, що розбушувалася, Горький як би ставить запитання: Що страшнее — шаленість бурхливої, бездушної стихії або цілеспрямоване, обмірковане вбивство?
Таким чином, У ранніх романтичних добутках М. Горький відводить досить велике місце проблемі взаємин людини й природи, причому людина, як правило, залежимо від природи, є її невід’ємною частиною. Картини природи є не просто тлом, декорацією, вона служать доповненням до психологічної характеристики героя, відбивають його внутрішній мир і сутність