Твір по літературі: Про поему єсеніна «Ганна снегина» Художнє втілення епохи, у яку жили й творили письменники й поети, впливало на формування поглядів не тільки їхніх сучасників, але й нащадків. Таким володарем дум був і залишається поет Сергій Єсенін Образ часу зі своїми проблемами, героями, шуканнями, сумнівами був у центрі уваги літераторів XIX і XX століть. Сьогодні усе більше зміцнює подання про Єсеніна як про великого соціального мислителя, що володіє загостреним сприйняттям свого часу. Поезія Єсеніна — джерело глибоких роздумів над багатьма соціально-філософськими проблемами. Це історія й революція, держава й народ, село й місто, народ і окрема особистість Осмислюючи трагедію Росії 20-х років, Єсенін визначив, передбачав всі, про що ми тільки недавно заговорили вголос після сімдесятирічної безгласності Із приголомшливою силою запам’ятав Єсенін те «нове», що насильно впроваджувалося в побут російського села, «підривало» його зсередини й привело тепер до усім відомому стану. Єсенін написав у листі свої враження того років: «Був у селі. Усе валить… Кінець всьому». Єсеніна потрясло повне Виродження патріархального села: убогий побут розореної роками «міжусобного розбрату’ села, «календарний Ленін» замість викинутих сестрами-комсомолками ікон, «Капітал» замість Біблії. Трагічний підсумок всьому цьому поет підводить у вірші «Русь радянська»: От так країна!
Якого ж я рожна Репетував у віршах, що я з народом дружний? Моя поезія тут більше не потрібна, Та й, мабуть, сам я теж тут не потрібний Поема «Ганна Онєгіна», написана незадовго до смерті поета — в 1924 році, з’явилася своєрідним узагальненням міркувань Єсеніна про цей драматичний і суперечливий час і увібрала в себе багато мотивів і образи його лірики У центрі поеми — особистість автора. Його відношення до миру пронизує весь зміст поеми й поєднує події, що відбуваються. Сама поема відрізняється багатоголоссям, що відповідає духу зображуваної епохи, боротьбі людських страстей. У поемі тісно переплітаються ліричного й епічного початку Особиста тема тут головна. «Епічні» події розкриваються через долю, свідомість, почуття поета й головної героїні. Сама назва говорить про те, що в центрі — доля людини, жінки, на тлі історичного розвалу старої Росії. Ім’я героїні звучить поетично й багатозначно.
Сні-Гина — символ чистоти білого снігу — перегукується з весняним цвітінням білої, як сніг, черемшини й позначає, по Єсеніну, символ втраченої назавжди юності. Крім того, ця поетичність виглядає очевидним диссонан-, сом на тлі часу У поемі тісно зв’язана тема часу й тема батьківщини. Дія починається на рязанській землі в 1917 годуй закінчується 1923-м роком. За долею одного з куточків російської землі вгадується доля країни й народу. Зміни в житті села, у вигляді російського мужика починають розкриватися з перших рядків поеми — в оповіданні візника, що доставляє поета, що давно не був у рідні місцях Схований конфлікт благополучного села Радово («У кожного сад і гумно») із селом, що бідує, Криуши, що «орала однією сохою», приводить до братовбивчої війни. Криушане, викриті в злодійстві ліси, першими починають побоїще: «…
вони в сокири, ми тож». А далі й розправа з деспотичним старшиною, що представляв на селі влада: У скандалі вбивством пахне И в нашу й у їхню провину Раптом хтось із них як ойкне! — И відразу вбив старшину Час революції й уседозволеності висунуло з рядів криушан місцевого лідера Прона Оглоблина, що не має яких-небудь життєвих прагнень, крім як «випити в шинку самогонки». Цей сільський революціонер — «забіяка, грубіян», він «з ранку по тижнях п’яний…» Баба-Мірошничка говорить так про Проне, уважаючи його руйнівником, до того ж убивцею. Єсенін підкреслює пугачевское початок у Проне, що, як цар, коштує над народом: Оглоблин коштує у воріт И спьяну в печінки й у душу Костить зубожілий народ: «Агов ви!
Тараканье поріддя! Усе до Снегиной! Р-Раз і квас Даєш, мол, твої вгіддя Без усякого викупу з нас!» «Тараканье поріддя1.» — от як звертається до народу герой, у якому багато хто в колишні часи побачили ленінця.
Страшний, по суті, тип, породжений переломною епохою. Пристрасть до спиртного відрізняє й іншого Оглоблина, проновского брата Лабутю, шинкарського жебрака, брехуна й боягуза. Він «з важливою поставою, як якийсь сивий ветеран», виявився «у Раді» і живе, «не мозолячи рук». Якщо доля Прона, при всіх його негативних сторонах, здобуває у зв’язку з його загибеллю трагічне звучання, то життя Лабути — жалюгідний, огидний фарс. Чудово, що саме Лабутя «поїхав першим описувати снегинский будинок» і заарештував всіх його жителів, урятованих згодом від швидкого суду добрим мірошником Мірошник у поемі — це втілена доброта, близькість до природи, милосердя й людяність. Його образ пронизаний ліризмом і доріг авторові як одне з найясніших і добрих народних початків.
Не випадково мірошник постійно з’єднує людей. Мірошник персоніфікує російський національний характер у його «ідеальному» варіанті й цим як би протистоїть поетові, чия душа ображена й озлоблена й у ній відчувається надрив Коли «замурзаний набрід грав по дворах на роялях коровам тамбовським фокстрот», коли лилася кров і руйнувалися природні людські зв’язки, ми по^-особливому сприймаємо образ Ганни Снегиной. Світло й смутно виглядає її доля, виписаної Єсеніним у кращих традиціях російської класики. Героїня з’являється перед нами в димку романтичного минулого — «щасливого минулого» -і суворого сьогодення. Міраж спогадів, «дівчина в білій накидці» зникли в «прекрасному далеке» юності.
Тепер же героїня, що овдовіла, позбавленого стану, змушений покинути батьківщину, вражає своїм християнським всепрощением’. Скажіть, Вам боляче, Ганна, За ваш хутірський розор? Але якось сумно й дивно Вона опускала свій погляд… Ганна не випробовує до селян, що разорили її, ні злості, ні ненависті.
Еміграція теж не озлобляє її: зі світлим смутком згадує вона своє неповернуте минуле. Незважаючи на драматизм долі поміщиці Ганни Снегиной, від її образа віє добротою й людяністю. Гуманістичний початок звучить особливо пронизливо в поемі у зв’язку з осудом війни — в імперіалістичної й братовбивчої. Війна засуджується всім ходом поеми, різними її персонажами й ситуаціями: мірошником і його бабою, візником, подіями життя А. Снегиной. Війна мені всю душу з’їла. За чийсь чужий інтерес Стріляв я в мені близьке тіло И грудьми на брата ліз Час змін з’являється в поемі у своєму трагічному обличчі. Поетична оцінка подій вражає людяністю, » щоплекає душу гуманністю», тому що тільки поет-патріот, випробуваний гуманіст, бачачи «скільки зарите в ямах», скільки «виродків тепер і калік», міг написати: ..
я думаю, Як прекрасна Земля И на ній людина!