Проблема морального вибору в прозі Булгакова (По романах «Майстер і Маргарита» або «Біла гвардія») Майстер і Маргарита Булгаков М. А

Проблема морального вибору в прозі Булгакова (По романах «Майстер і Маргарита» або «Біла гвардія»)
М А Булгаков у романі «Майстер і Маргарита» описує події двадцятого років нашого сторіччя й події біблійних часів Дії происходящие в різний час об’єднані однією ідеєю пошуками істини й боротьбою за неї Перенесемося в далекий Ершалаим у палац прокуратора Іудеї Понтія Пілата «У білому плащі із кривавою подкладкой» з’являється він перед людиною років двадцяти семи в якого «руки зв’язані за спиною під лівим оком синець у куті рота — садно із запеченою кров’ю» Людин цей кликали його Иешуа — обвинувачується в підбурюванні до руйнування ершалаимского храму Арештант хотів було виправдатися «Добра людина» Повір мені » Але його «навчили» дотримувати етикету «Крисобои вийняв бич і вдарив арештованого по плечах зв’язаний миттєво звалився додолу нібито йому підрубали ноги захлинувся повітрям фарба втекло з його особи й ока обессмислились » Важко не погодитися з тим визначенням яке дав собі прокуратор «зле чудовисько» Понтію Пілат живе за своїми законами він знає що мир розділений на пануючої й подчиняющихся їм що формула лраб підкоряється панові» непорушна значить пан всіх і вся И раптом з’являється людина який думає інакше « звалиться храм старої віри й створиться новий храм істини» Більш того цей «бурлаку» сміє пропонувати «Мені прийшли а главу яке які нові думки і я охоче поділився б ними з тобою тим більше що Ти робиш враження дуже умною людини» Він не боїться заперечувати прокураторові й робить це настільки мистецьки, що Понтію Пілат приходить на якийсь час у замішання В Иешуа своя життєва філософія « злих людей немає на миру є люди нещасливі» Арештант здався цікавий У його невинності прокуратор Переконався відразу Звичайно він чудакуватий И наївний його мовлення небагато крамольні, але зате «бурлаки» має чудесна властивість знімати головний біль яка так мучить прокуратора И в Понтія Пілата вже зложився план дії він оголосить Иешуа божевільним і вистеле на острів в Середземне море туди де перебуває його резиденція Але це виявилося неможливим Іуда з Кариафа представив такі відомості про «безумця» що намісник кесаря не мав права не стратити його Прокуратор хотів і навіть спробував урятувати новоявленого «пророка» але той рішуче не хотів відмовлятися від своєї «істини» «У числі іншого я говорив що всяка влада є насильством над людьми й що настане час, коли не буде влади ні кесарів, ні якої-небудь іншої влади Людина перейде в царство істини й справедливості, де взагалі не буде потрібна ніяка влада». Всесильний прокуратор у владі страху втрачає залишки гордого достоїнства « Ти думаєш, нещасний, що римський прокуратор відпустить людину, що говорив те, що говорив ти? Або ти думаєш, що я готовий зайняти твоє місце? Я твоїх думок на розділяю.» Виявляється ганебне) малодушність розумного й майже всесильного правителя, через острах доносу остраху погубити власну кар’єру Пілат іде проти своїх переконань, голосу людяності й совісті. І Понтію Пілат кричить так, щоб чули всі «Злочинець? Злочинець! Злочинець!» Иешуа страчений. Чому ж мучається прокуратор? Чому йому сниться сон, нібито він не поспав на страту бродячого філософа й цілителя, нібито вони йдуть разом по місячній доріжці й мирно розмовляють, і він, «жорстокий прокуратор Іудеї, від радості плакав і сміявся в сні». Могутність Понтія Пілата виявилося мнимим. Він боягуз, вірний пас кесаря Совість мучить його. Йому ніколи не буде спокою, він розуміє, що прав Иешуа. В Иешуа залишився учень і послідовник — Левий Матвій. Він продовжить справу свого Вчителя. У євангельській легенді закладені вічні істини, які, будучи забутими, неодмінно нагадають про себе моральною деградацією суспільства. Але як зв’язані ершалаимские глави з основним змістом роману. Велике кількостей як явних, так і найтонших паралелей зв’язують зображення Ершалаима двадцятого років сторіччя й Москви двадцятого років XX сторіччя. Герої й часи, у них описані, нібито різні, а суть одна Ворожнеча, недовіра до людей інакомислячим, заздрість царює й у світі, що « оточує Майстра. Їх оголює Воланд. Воланд — це художньо переосмислений автором образ Сатани Сатана і його помічники створюють зло. Їхній ланцюг — оголювати сутність явищ, висвечивать, підсилювати, виставляти на загальний огляд негативні явища в людському суспільстві. Фокуси у Вар’єте, витівки з порожнім костюмом, що підписує папери, таємниче перетворення радянських грошей у долари й інше чортовиння це оголення схованих пороків людини. Стає зрозумілим зміст фокусів у Вар’єте. Тут відбувається випробування москвичів на жадібність і милосердя.
Наприкінці подання Воланд доходить висновку «Ну що ж вони-люди як люди. Ну легковажна ну що ж і милосердя іноді стукається в їхні серця звичайні люди загалом, нагадують колишнє квартирне питання тільки зіпсував їх ». Вічне прагнення людей до доброго неодолимо. Пройшло двадцять сторіч, а уособлення добра й любові — Ісус Христос — живої в душах людей.