Проблема покаяння в п’єсі А. Н. Островського

Твір по літературі: Проблема покаяння в п’єсі А. Н. Островського У п’єсі Островського «Гроза» були широко поставлені проблеми моральності. На прикладі провінційного міста Калинова драматург показав вдачі, що панують там. Він зобразив жорстокість людей, що живуть по старинці, по «Домострої», і розгульність молодого покоління. Всі персонажі п’єси умовно можна розділити на дві частини: тих, хто вважає, що можна одержати прощення за будь-який гріх, якщо потім покаятися, і тих, хто вважає, що за гріхом треба покарання й немає від нього порятунку. Тут виникає одна з найважливіших проблем людини в цілому й «Грози» вчастности.

Покаяння як проблема з’явилося дуже давно. Тоді, коли людина повірила в те, що є вища сила, і убоялся неї. Він став намагатися поводитися так, щоб умилостивити своїм поводженням Бога. Люди поступово виробляли способи умилостивления Бога через певні дії й учинки. Всі порушення цього кодексу вважалися неугодними Богові — гріхом. Спочатку люди просто приносили жертви богам, ділячись із ними тим, що мали. Апогеєм таких відносин стає людське жертвопринесення.

На противагу цьому виникають релігії монотеїстичні, тобто признающие одного Бога. Ці релігії відмовилися від жертвопринесення й створили кодекси, що визначають норми поводження людини. Ці кодекси стали святинями, тому що вважається, що вони написані понад. Приклади таких книг — Біблія християн і Коран мусульман Порушення усних або письмових норм є гріхом і повинне карати. Якщо спочатку людина боялася бути вбитим на місці, то потім він починає боятися за своє загробне життя. Людина починає турбуватися про те, куди потрапить його душу після смерті: у вічне блаженство або у вічне страждання.

У блаженні місця можна було потрапити за праведне поводження, а грішники попадають туди, де будуть вічно страждати. Отут-Те й виникає покаяння, тому що рідка людина могла прожити, не роблячи гріхів, і перекреслити своє життя через декілька гріхів було страшно для всіх. Тому з’являється можливість урятуватися від покарання, вимоливши в Бога прощення. Таким чином, будь-яка людина, навіть останній грішник, одержує надію на порятунок, якщо покається В «Грозі» проблема покаяння є найбільш гострою. Головна героїня трагедії — Катерина — випробовує страшні борошна совісті. Вона розривається між законним чоловіком і Борисом, праведним життям і падінням. Вона не може заборонити собі любити Бориса, але вона сама себе стратить у душі, уважаючи, що цим вона відкидає Бога, тому що чоловік для дружини — це як Бог для церкви.

Тому, змінюючи чоловікові, вона віддає Бога, а виходить, втрачає всяку можливість порятунку. Цей гріх вона вважає непрощенним і тому заперечує для себе можливість покаяння. Катерина дуже набожна жінка, з дитинства вона звикла молитися Богові й навіть бачила ангелів, от чому її мучення настільки сильні. Ці страждання доводять її до того, що вона, побоюючись кари Божої, що персоніфікується у вигляді грози, кидається в ноги чоловікові й зізнається йому у всьому, віддаючи своє життя в його руки. На це визнання люди реагують по-різному, виявляючи своє відношення до можливості покаяння. Кабанова пропонує зарити її в землю живцем, тобто вважає, що немає можливості її простити. Тихін же, навпаки, прощає Катерину, тобто вірить у те, що вона одержить прощення від Бога Катерина вірить у покаяння, тому що побоюється, що вмре раптово, — побоюється не тому, що життя її перерветься, а тому, що боїться стати перед Богом непокаявшейся, з усіма своїми гріхами Відношення людей до можливості покаяння проявляється під час грози. Гроза персоніфікує собою гнів Божий, і тому люди побачивши грози відчувають страх. Деякі намагаються щось придумати.

Наприклад, Ку-лигин хоче побудувати громовідводи й урятувати від грози людей, тому що він уважає, що люди можуть урятуватися від кари Божої, якщо покаються, тоді гнів Божий зникне через покаяння, як блискавки йдуть у землю через громовідвід. Дикої ж уважає, що від гніву Божого не можна вкритися, тобто він не вірить у можливість покаяння (хоча треба помітити, що він може каятися, тому що кидається в ноги мужикові й просить прощення за те, що вилаяв його). Борошна совісті доводять Катерину до того, що вона починає думати про самогубство. Самогубство в християнстві є одним із самих тяжких гріхів.

Людина немов відкидав Бога, тому в самогубців не бути надії на порятунок. Отут виникає питання: як така набожна жінка, як Катерина, змогла зробити самогубство, знаючи, що цим вона губить свою душу? Може, вона зовсім і не вірила в Бога по-справжньому? Але цьому можна протиставити те, що вона вважала свою душу вже загубленої й просто не захотіла жити далі в таких мученнях, без надії на порятунок Перед нею виникає гамлетівське питання — бути або не бути? Зносити мучення на землі й знати те зло, що тут є, або ж зробити самогубство й припинити свої мучення на землі. Але ніхто не знає точно, що є після смерті й чи не буде гірше. Катерина доведена до розпачу відношенням до неї людей і борошнами совісті, тому вона відкидає можливість порятунку.

Але в розв’язці виходить так, що в неї є надія на порятунок, тому що вона не тоне у воді, а розбивається об якір. Якір схожий на частину хреста, де підстава позначає Святий Грааль — чашу із кров’ю Добродії. Святий Грааль символізує порятунок. А в Катерини з голови тече кров.

Таким чином, є надія, що вона була прощена й урятувалася