Приступаючи до роботи над романом «Батьки й діти», Тургенєв ставив перед собою завдання попрощатися зі старою, що йде епохою й зустріти епоху нову, поки ще перебуває в пошуках і метаннях. Роман «Батьки й діти» — це спор двох культур: старої, дворянської, і нової, демократичної
Роман починається із самої звичайної ситуації — приїзду зі столиці. молодого дворянського нащадка до батька в село. Сім’я Кірсанових не відрізняється ні багатством, ні аристократичними зв’язками, ні блискучого родоводу. Зате в їхньому роді немає кріпосників-самодурів, представників «барства дикого». Брати Кірсанови — утворені й добропорядні люди. Здається, що в їхньому дворянському гнізді все прочно й спокійно. Однак одночасно рисується картина глибокого занепаду господарства Миколи Петровича, убогості його кріпак села
Тема кризи всього кріпосного укладу звучить і в сумних наріканнях Миколи Петровича, і в міркуваннях Аркадія про необхідність перетворень. Тургенєв не харчує ніяких ілюзій щодо суспільної ролі «батьків».
Дворянське збідніння знаходить своє відбиття навіть у деталях садибного пейзажу. Ще більш безпомічний у практичних справах Павло Петрович. Здається, що це сильна людина, вона не опускається, як Микола Петрович, стежить за собою й живе по строго заведеному порядку. Але його вишуканість і лиск смотрятся трохи комічно на тлі навколишньої його простої сільської обстановки. Павло Петрович не далекий духовного життя й культури. Але культура ця окостеніла, від її залишилися тільки застарілі принципи. Тургенєв осміює слов’янофільство Павла Петровича, переконаного в тім, що російський народ «свято шанує переказу», «не може жити без віри» і відрізняється патріархальністю. Він переконаний супротивник матеріалізму — Тургенєв показує обмеженість його так званого лібералізму. Крізь вигляд гуманного ліберала проступають риси кріпосника: розмовляючи із селянами, він «морщиться й нюхає одеколон». Даючи оцінку дворянства, зображеного на сторінках роману «Батьки й діти», Тургенєв писав: «Вся моя повість спрямована проти дворянства як передового класу. Вдивитеся в обличчя Миколи Петровича, Павла Петровича, Аркадія
Слабість і млявість або огранйченность. Эстетическое почуття змусило мене взяти саме гарних представників дворянства, щоб тем вірніше довести мою тему: якщо вершки погані, що ж молоко?.. Вони кращі із дворян — і саме тому й обрані мною, щоб довести їхню неспроможність». І от Тургенєв уводить нової людини — сина лікаря Базарова, дія роману відбувається в той історичний момент, що коли вважали себе прогресивними молоді люди із дворян начебто Аркадія Кірсанова запекивали перед сильними духом і волею різночинцями. Тепер уже різночинець-демократ снисходит до дружби з молодим паном. Дія роману веде Базарів: він виступає майже у всіх сценах; він, а не дворянське середовище, утворить перший план оповідання. Роль Аркадія невелика, він лише «підтакує» Базарову. Аркадій відмінюється перед сильною особистістю Базарова, у якого «дід землю орав». Базарів не тільки не соромиться свого плебейського походження, але навіть пишається ним перед дворянами-білоручками. Базарів не мислить свого життя без праці, ( який дає йому самостійність і незалежність. Базарів — нігіліст, отрицатель, руйнівник. У своєму запереченні він не зупиняється ні перед чим, що приводить у здригання Павла Петровича, що персоніфікує старі підвалини. Поступово в нього зложилося активне почуття ворожнечі до цього нігіліста, що зухвало заперечує принципи, що складалися століттями, тобто ті принципи, на яких ґрунтувалося існування старшого Кірсанова. Базарів зі своєї сторони переймався все більшим презирством стосовно ліберального «аристократишке».
Суперечки «батьків» і «дітей» велися навколо всіляких питань, що хвилювали суспільну думку 60-х років XIX століття, — про відношення до дворянської культурної спадщини, про мистецтво й науку, про ідеалізм і матеріалізм, про моральні принципи, про виховання, про громадський обов’язок і т.д. Таким чином, у романі «Батьки й діти» ідейні погляди й протиріччя, характери й почуття розглядаються у світлі зіткнення не стільки різних поколінь російського суспільства, скільки представників двох різних суспільних класів — дворян і різночинців, що персоніфікують собою сьогодення й майбутнє Росії