Проблема позитивного героя в романі И. С. Тургенєва «Батьки й діти» Роман И. С. Тургенєва «Батьки й діти», що вийшли в 1862 році, викликав суперечливі думки. Критики по-різному зрозуміли й прочитали роман, по-різному осмислили головну ідею й проблематику цього добутку. Більшість побачила в ньому вічну проблему батьків і дітей, проблему зміни поколінь. Тобто основний конфлікт роману трактувався як віковий. Але боротьба «батьків» і «дітей» у романі Тургенєва — це не тільки зіткнення різних поколінь, але й ідеологій, і мировоззрений. Протиборство героїв у романі має й інший зміст — це філософські роздуми про вічний рух життя й вічній боротьбі старого й нового, про місце й діяльність людини на землі. Тому однієї з найцікавіших проблем у романі є проблема діяча, проблема позитивного героя В епоху, описану письменником, починає формуватися новий тип діяча: різночинця-демократа, людини справи, прагматика й матеріаліста. Тургенєв зумів побачити й запам’ятати (звичайно, по-своєму й досить суб’єктивно) народження героя нового часу.
Тому центральне місце в романі займає фігура Євгенія Васильовича Базарова. Цей герой з 28 глав роману не присутній тільки у двох. Всі інші особи групуються довкола нього, у взаєминах з ним і один з одним розкриваючи свої характери, тим самим оттеняя незвичайність його особистості Як і Чацкий в «Горе від розуму» А. С. Грибоєдова, Базарів протипоставлений всім діючим особам: і дворянам Кірсановим, і Одинцовій, і Кукшиной із Ситниковим, і навіть власним батькам. Він зовсім з іншого середовища, і це проявляється в його поглядах і словах. Особливо це помітно у взаимотношениях із другом, улюбленою жінкою й батьками У романі Тургенєв застосовує точне датування, показуючи читачеві конкретний час дії.
Історія роману починається в 1859 році 20 травня й завершується взимку 1860 року. Вражає й лаконізм тургеневского оповідання. Картини життя російського суспільства того часу вмістилися в рамки невеликого добутку Різка відмінність Базарова від навколишніх дворян-поміщиків впадає в око при першому ж знайомстві з героєм. Всі дрібні деталі портретної характеристики (обвітрена червона рука, балахон з кистями, бакенбарди, вольова особа, грубуваті манери) — все це свідчить про те, що перед нами людина справи, що не вважає потрібним дотримувати правил гарного тону, настільки істотні у дворянському побуті Тургенєв дуже скупо розповідає про біографію свого героя.
З роману ми довідаємося, що Євгеній Базарів — син полкового лікаря, онук дячка, що він випускник Медико-хірургічної академії. «Головний предмет його — природничі науки, — говорить Аркадій. — Так він все знає». І дійсно, герой досить обізнаний в області медицини, хімії, фізики, зоології. Але Тургенєв не говорить читачеві, на якому поприщі розгорнеться талант Базарова. Судячи з натяків Аркадія, йому уготована зовсім не медична кар’єра. Сам автор бачив у Базарове революціонера. «І якщо він називається нігілістом,- писав автор у листі до К.
Случевскому, — те треба читати: революціонером». Як же проявляється ця революційність у герої? Звичайно, Тургенєв не міг у відкриту зобразити революційну діяльність Базарова. Але він зумів донести до читача саме цю думку, показавши внутрішній мир свого героя, його рівень мислення й світогляд. Тургенєв увічнив базаровский тип, увівши в російську мову поняття «нігілізм» і «нігіліст». У чому ж складається нігілізм героя?
Що він виражає? Базаровский нігілізм, що заперечував авторитети, народився в епоху перелому суспільної свідомості. Він пов’язаний із твердженням матеріалістичного світогляду, з розвитком науки, у першу чергу, природознавства. Особливістю нігілізму Базарова було те, що герой нічого не брав на віру, прагнув усе перевіряти життям, практикою.
Відмітною рисою було також повне заперечення мистецтва, музики й інших проявів духовного життя людей. Але ця особливість поглядів і породжувала протиріччя. Базарів на собі випробовує те, що він нехтував, що він називав «романтизм, нісенітниця, гнилизна, мистецтво». Найсильніший удар, приведший до внутрішнього конфлікту героя із самим собою, зробила любов, існування якої раніше він повністю заперечував. «От тобі раз! Баби злякався!» — подумав Базарів і, развалясь у кріслі не гірше Ситникова, заговорив преувеличенно розв’язно». Любов до Одинцової розколює душу героя на дві частини.
Тепер у ньому живуть дві особистості. Одна з них — переконана противниця романтичних почуттів. Інша — жагуче любляча людина, що зштовхнулася зі справжнім таїнством високого почуття: «…Він легко злагодив би зі своею кров’ю, але щось інше в нього вселилося, чого він ніяк не допускав, над чим завжди жартував, що обурювало всю його гордість». Базарів зізнається в любові, але бачить, що його почуття не взаємно. Він залишає будинок Одинцової, прагнучи придушити в собі почуття, що розбушувалося Хоча в характері Ганни Сергіївни Одинцовій багато загального з характером Базарова, вона не зважується на шлюб з ним, тому що віддає перевагу спокою й упевненості в завтрашньому дні: «Спокій все-таки найкраще на світі».
Та й самого Базарова важко представити такою же сімейною людиною, яким стане Аркадій. Підсумком щиросердечного розладу, трагічної любові героя стала катастрофа всього його світогляду Особливу роль у романі грають взаємини Базарова Із другом, Аркадієм Кірсановим. Писарєв дав правильну оцінку у своїй критичній статті цим взаєминам: «У Базарова немає друга, тому що він не зустрічав ще людини, що не спасувала перед ним. Аркадій хоче бути сином свого століття й напяливает на себе ідеї Базарова, які рішуче не можуть із ним зростися». Нігілізм Аркадія — це пісня «із чужого голосу».
Євгеній Базарів хотів перевиховати Аркадія, зробити його «своїм», але дуже незабаром переконався, що це нездійсненно. І все-таки Базарову важко розставатися з Аркадієм, до якого він був щиро прив’язаний У романі Аркадій — кращий з «учнів» Базарова. Інші його «послідовники» зображені карикатурно. Ситників і Кукшина опошляють ідеї різночинців-демократів.
Вони бачать у нігілізмі тільки одне — заперечення всіх старих моральних норм. Тому ці герої так отталкивающе потворні й смішні. Для них нігілізм — усього лише нова мода Тургенєв ще раз проводить свого героя по тому ж колу, змушує його зустрітися з тими ж людьми й до кінця з’ясувати свої відносини з ними. Але тепер ні в Марьино, ні в Никольском ми вже не довідаємося колишнього Базарова: загасають його блискучі суперечки, догоряє нещасна любов, стає безглуздим по суті важлива справа — лікування людей.
І тільки у фіналі «востаннє спалахне, щоб остаточно згаснути, його тривожна, але любляче життя душу». Дивно, але саме смерть примиряє Базарова з життям. Перед особою смерті слабкими виявилися опори, що підтримували ніколи базаровскую самовпевненість і цинізм: медицина й природничі науки не в силах переломити хід подій, відступили, залишивши Базарова наодинці із самим собою, зі своїм «грішним, що бунтує серцем». І отут прийшли на допомогу сили, колись їм що заперечуються, але збережені в глибині душі. Саме з їхньою допомогою герой бореться зі смертю й сміло дивиться їй в очі. Який же герой у цю мить? Умираючих Базарів простий і людяний: відпала потреба приховувати свій «романтизм», і от тепер душу героя звільняється від ланцюгів лжетеорій.
Базарів умирає так само дивно, як умирали в Тургенєва російські люди в «Записках мисливця». Він думає не про себе, а про своїх батьків, готовлячи їх до жахливого кінця. Любов до жінки, любов до батька й матері зливаються у свідомості вмираючого Базарова з любов’ю до Батьківщини. Герой усвідомлює, що Базарів-Нігіліст не потрібний Росії, що він зайвий у цьому світі, що його діяльність марна: «Я потрібний Росії… Ні, видно не потрібний. Та й хто потрібний? Швець потрібний, кравець потрібний, м’ясник… м’ясо продає…
» Чому ж автор завершив роман смертю свого героя? Д. И. Писарєв так пояснює це: «Смерть Базарова необхідна для художника, щоб домалювати характер свого героя. Не маючи можливості показати нам, як він живе й діє, Тургенєв показав нам, як він умирає. Умерти так, як умер Базарів, однаково, що зробити великий подвиг… Створюючи Базарова, Тургенєв хотів розбити його в порох, а замість цього віддав йому повну данину справедливої поваги». Останні рядки добре відбивають відношення Тургенєва до свого героя. Тургенєв не вірить, що люди базаровского складу знайдуть шлях відновлення Росії.
Але вже сама любов письменника до свого героя — «свідчення моральної сили й великого суспільного значення Базарова і його реальних прототипів». Тому при всій спірності, неоднозначності, суперечливості особистості Базарова ми, слідом за самим автором роману, по праву можемо назвати його позитивним героєм свого часу.